Батько відіграє унікальну та важливу роль у житті дітей. Однак сучасні підходи та практика роботи з сім'ями перешкоджають його повній участі в освіті та розвитку дітей. Коаліція батьківства округу Маклін (США), провела дослідження на рівні місцевого співтовариства, мета якого полягала в тому, щоб вивчити уявлення чоловіків-батьків про те, на підставі чого вони самі вважають себе залученими до життя дітей, і які, на їхню думку, існують перешкоди з якими їм доводиться мати справу.
Двадцять три батька з різних етнічних та соціально-економічних верств взяли участь в інтерв'ю та фокус-групах, щоб описати своє визначення участі батька, своїх сильних сторін та потреб. Проаналізувавши дані, дослідники виявили чотири генеральні теми, які обрамляють досвід батька та його потреби:
- Матері відіграли важливу роль у заохоченні, та обмеженні участі батька;
- Технології давали можливість встановити зв'язок з дітьми ,та заважали зусиллям щодо розвитку прихильності;
- Тати з більш привілейованим становищем могли зосередитись на прихильності, а не просто на забезпеченні;
- Участь у шкільній діяльності згадувалася рідко та з акцентом на позакласну участь.
У цьому дослідженні обговорюється вплив характеристик батька та ситуаційних факторів на те, як виявлені теми впливають на життя татів та складну природу батьківства, сподіваючись, що школи та місцеві спільноти усунуть існуючу дискримінаційну практику та розроблять більш інклюзивні та справедливі підходи до включення чоловіків в зусилля по взаємодії із сім'єю.
Вступ
Хоча термін «батьки» має на увазі включення як матері, так і батька, переважна більшість батьківських досліджень зосереджена виключно на матерях. Помітно мало уваги приділяється татам (Downer, 2007; Guarin & Meyer, 2018; Posey-Maddox, 2017). Цю ж думку можна знайти в багатьох шкільних та громадських ініціативах, які спрямовують зусилля в роботі з сім'єю на матерів (Guterman et al., 2018; Lee et al., 2016; Phares et al., 2010; Rice, 2015). Десятиліття досліджень та практики підкреслювали відсутність, незацікавленість та недостатню компетентність батька в освіті та розвитку своїх дітей (Booth & Edwards, 1980; Pruett et al., 2017; Valiquette-Tessier et al., 2019), ставлячи батька на межу батьківства. Ці помилкові та упереджені погляди, що укорінилися у практиці взаємодії з сім'єю, обмежують можливості чоловіків відігравати більш всебічну роль у житті своїх дітей (Amato, 2018).
Вчені припускають, що батько справді відіграє унікальну та важливу роль у житті дітей, і різні дослідження задокументували соціальні, емоційні та академічні переваги для дітей від позитивної участі батька (Amato & Rivera, 1999; Carlson, 2006; Jeynes, 2015). Однак різні способи взаємодії батька з дітьми часто залишаються непоміченими або неправильно зрозумілими у школах та спільнотах (Arditti et al., 2019; Fagan & Kaufman, 2015). Застарілі стереотипи про те, що батько «невтручений» щодо освіти дітей, обмежують можливості шкіл та спільнот для конструктивного партнерства та налагодження стосунків із татами (Guterman et al., 2018). Ці втрачені можливості згубні як для татів, так і їхніх дітей. Мета цього дослідження – вивчити, яким чином тати вважають себе залученими до життя своїх дітей, і зрозуміти їхні уявлення про перешкоди на шляху до батьківської участі, щоб ініціювати зміни у місцевій спільноті та підтримувати більш інклюзивні та справедливі сімейні партнерства, програми та ресурси. Зокрема, у цій статті висвітлюється цінна та спільна робота місцевої коаліції батьківства, розташованої на Середньому Заході Сполучених Штатів, яка є рушійною силою, що допомагає покращити життя батьків та їхніх дітей.
Конструкції та Внесок участі батька
Історично склалося так, що батьківство чоловіка діяло в рамках обмежень соціальних поглядів на мужність, які підтримують його спрямованість на кар'єру, а не на сім'ю (Amato, 2018; Valiquette-Tessier et al., 2019). У свою чергу, чоловіки в Сполучених Штатах взяли на себе роль годувальника в домогосподарствах, приділяючи мало уваги безпосередній практичній взаємодії зі своїми дітьми та їх навчанню (Ganong et al., 1990; Marsiglio et al., 2000). У міру того, як ландшафт сімей та батьківських ролей змінювався з часом, настала нова ера батьківства, коли чоловіки бажають більш дбайливих, уважних та ближчих стосунків зі своїми дітьми порівняно з попередніми поколіннями (Pleck, 2010). Це покоління чоловіків, часто зване сучасним батьком, складається з людей, які активно відкидають практику батьківства попереднього покоління, зі зростаючим числом татів-домогосподарок і збільшенням часу, що проводиться з дітьми (Gottzen, 2011; Livingston & Parker, 2019; Trahan & Che ;). Прихильність, а не просто фінансове забезпечення, лежить в основі прагнення татів до більш активної участі в житті своїх дітей з упором на тісніші емоційні та фізичні зв'язки зі своїми дітьми (Carrillo et al., 2016; Påfs et al. , 2016; Pleck & Masciardrelli, 2003). Тати з такою самою ймовірністю, як і матері, вважають виховання дітей центральним елементом своєї ідентичності (Livingston & Parker, 2019); більше того, зростає кількість активістів-татів, які привертають увагу через соціальні мережі та блоги, щоб підкреслити внесок та сильні сторони батька (Scheibling, 2019).
У міру того, як чоловіки беруть на себе все більш важливу роль у житті своїх дітей, діти виграють у цілій низці напрямків. Недавні дослідження татів підкреслюють позитивний внесок батька у когнітивні досягнення своїх дітей та шкільну успішність (McWayne et al., 2013; Gordon, 2016; Jeynes, 2015; Martin et al., 2007; Roggman et al., 2004; Wilson ), соціальні та емоційні компетенції (Amato & Gilbreth, 1999; Bernard et al., 2015; Goncy & van Dulmen, 2010; Tautolo et al., 2015; Weitzman et al., 2011; Sarkadi et al., 200) ) та забезпечення основних потреб (Kim et al., 2013). Таким чином, зусилля школи та спільноти щодо підтримки участі батька, швидше за все, приведуть до позитивних результатів для сімей та дітей (Solomon-Fears & Tollestrump, 2016). Простіше кажучи, ми можемо точно сказати, що батько має значення.
Нерівність і упередженість
Стереотип про те, що батько менш доступний або зацікавлений в навчанні та розвитку своїх дітей, хоч і не є точним уявленням про батьківство чоловіків, продовжує заважати роботі польових фахівців (Amato, 2018; Gottzen, 2016). Багато татів вважають, що їх обов'язок полягає в тому, щоб навчати своїх дітей, піклуватися про них і підтримувати дбайливі стосунки зі своїми дітьми (Pleck, 2010), але вони також стверджують, що відчувають нестачу ініціативи та пропозицій в освітніх закладах для виконання цих обов'язків. (Osborn, 2015). Школи часто думають про те, щоб бути культурно чутливими щодо мовної, етнічної та соціально-економічної різноманітності та рідко у зв'язку з вихованням дітей та участю батька. Однак культура батьківства чоловіків різко змінилася, а середовище, в якому вони діють, ще не відреагувало належним чином (Valiquette-Tessier, 2019; Wall, 2007).
Те, як тати взаємодіють із дітьми, мабуть, не відповідає моделі взаємодії батьків, яка була розроблена для матерів у традиційних сім'ях середнього класу (Allen, 2007). Коли сім'ї розглядаються як системи взаємозалежних ролей, а матері вважаються стандартом участі, це призводить до обмеженого погляду на батьківські зусилля чоловіків (Valiquette-Tessier et al., 2019). Неявне припущення про те, що стратегії, пов'язані з сім'єю, діють однаково як для батька, так і для матері, призвело до багатьох непорозумінь та негативних поглядів на татів (Amatea, 2013). Важливо подумати про поділ батьківських обов'язків та про те, як матері та тати можуть відрізнятися у своїх потребах та поведінці (Osborn, 2015). Ця відсутність реакції увічнює уявлення про те, що чоловіки батьки менш залучені, ніж матері, особливо для чорношкірих татів та татів із низьким доходом. які вже стикаються із системами пригнічення у школах та спільнотах (Fleck et al., 2013; Posey-Maddox, 2017).
У цьому дослідженні участь батька розглядається як динамічний процес із різноманітними впливами навколишнього середовища, які прямо та опосередковано перетинаються з розвитком дітей (Cabrera et al., 2014). Біоекологічна модель Бронфенбреннера визначала роботу суспільної коаліції батьківства, а також дизайн нашого дослідження та подальший аналіз (Бронфенбреннер, 1986). Члени дослідницької групи вважають, що тати існують у складному та заплутаному світі, який може по-різному підтримувати чи перешкоджати їх позитивній взаємодії зі своїми дітьми. Тати впливають у найближчому оточенні дитини; однак на їх участь впливають відносини з іншими особами, що здійснюють догляд, робота, економіка, правові системи, засоби масової інформації та соціальні норми. Наша мета – краще зрозуміти середовище, яке сформувало участь чоловіків батьків на місцевому рівні, щоб допомогти зменшити бар'єри та підтримати цілі чоловіків батьків у нашому співтоваристві.
Тема 1: Відносини з матір'ю
Хоча прямо про матерів не питали, тати, що брали участь у дослідженні, часто згадували матерів дітей в інтерв'ю та обговореннях у фокус-групах. Чоловіки пояснили, що стосунки з матір'ю та матері з дитиною визначають кількість та якість їхньої участі, як батька. Філософія «брамника» та спільного виховання були основними підтемами батьківських дискусій між чоловіками про матерів. Як сказав один батько у фокус-групі: «Ми справді не можемо виконувати цю роботу [підтримувати батьків] без роботи з матерями». Кожна з наступних підтем підкреслює силу матерів у сімейній системі.
Хоча прямо про матерів не питали, тати, що брали участь у дослідженні, часто згадували матерів дітей в інтерв'ю та обговореннях у фокус-групах. Чоловіки пояснили, що стосунки з матір'ю та матері з дитиною визначають кількість та якість їхньої участі, як батька. Філософія «брамника» та спільного виховання були основними підтемами батьківських дискусій між чоловіками про матерів. Як сказав один батько у фокус-групі: «Ми справді не можемо виконувати цю роботу [підтримувати батьків] без роботи з матерями». Кожна з наступних підтем підкреслює силу матерів у сімейній системі.
Брамник
Тати описували матерів як прибічників участі, які володіють силою відкривати чи закривати ворота у життя своїх дітей. Приблизно третина учасників повідомили про слабкі стосунки з матір'ю дитини, що заважало участі батька. Один батько пояснив:
«Наразі вона [мати] зі мною не розмовляє. Це постійні «гойдалки» протягом останніх восьми років. Коли вона говорить зі мною, я бачу свою дитину. Коли її немає, то й мене нема».
Крім того, чоловіки підкреслили, що судова система та інші громадські програми допомагають матерям блокувати або обмежувати участь батька, припускаючи, що контроль за дотриманням правил є багатогранним та динамічним процесом (Puhlman & Pasley, 2017). Один батько задумався:
«Вона [мати] забрала дітей та переїхала в Айову. По суті, вона викрала їх, і я не мав номера, щоб зв'язатися з ними. Я продовжував звертатися до агентств та судової системи, але ніхто не сприймав мене всерйоз. Вони здебільшого зайняли позицію типу – можливо, вона пішла не просто так. Мені довелося найняти адвоката, і мені знадобилося п'ять років, щоб нарешті повернути їх. І навіть коли в мене нарешті з'явилося право їх побачити, я все одно багато пропустив. Я б із задоволенням поговорив з їхніми вчителями або завітав до їхніх заходів, але довгий час це було заборонено».
Для більшості татів у цій категорії йшлося не лише про те, що матері мали владу відчиняти або зачиняти ворота, а й про те, що материнська влада посилювалася в рамках соціальних та правових систем, які сприяли матерям.
Інші учасники повідомили про міцні стосунки з матерями своїх дітей, що допомогло їм зберегти участь. Один респондент заявив:
«Моя дружина багато знає про дітей, тому це допомагає мені. Вона хоче, щоб ми проводили час разом, тому вона робить це можливим».
Подібно до цього батька, багато учасників розглядали матерів як одну з основних опор їх участі, оскільки матері активно сприяли взаємодії батька та дитини та заохочували його участь (Puhlman & Pasley, 2013). Більшість цих татів жили з матір'ю та дітьми, але належали до різних соціально-демографічних та расових груп.
Спільне виховання та філософія батьків
На додачу до обговорення «брамника», тати обговорювали важливість «знаходження на одній хвилі» з матір'ю. Один батько, Майкл, поділився своєю безперервною боротьбою з двома різними підходами до виховання дітей. Після багатьох років боротьби за батьківські права четверо дітей зараз живуть з ним постійно і відвідують матір раз на місяць. Він поділився:
«Бар'єр, з яким я стикаюся, — це різні способи життя між мною та моєю колишньою дружиною. Я, я, моя цінність – це насамперед мої діти. Її цінність насамперед вона, а згодом мої діти. Я просто живу зовсім іншим перебігом думок. Вона насправді не виховує, вона просто дозволяє їм сидіти перед екраном у вихідні. Вона їх нікуди не бере... не розмовляє з ними».
Інший батько, Стів, під час фокус-групи поділився аналогічним розчаруванням, пов'язаним із філософією виховання матері. Як і у випадку з Майклом, він мав повну опіку над своєю дочкою і повідомляв про наступний стрес і розчарування через візити до будинку матері дитини раз на два місяці:
Стів: Для мене єдиний бар'єр – це вона [мати]. У мене постійні проблеми із цим. І я не думаю, що це колись зупиниться, і я не думаю, що це колись зміниться. Це назавжди залишиться найбільшим бар'єром, який я маю з моїми дітьми. Спосіб життя [в] цьому будинку повністю відрізняється від способу життя в моєму будинку. І коли моя дочка повертається зі свого будинку, вона має інше ставлення, і нам це дуже важко.
Джуд: Ти завжди перебудовуєшся?
Стів: Так, це стала реінтеграція в мій власний будинок, і це відстій.
Террі: Я проходжу через це зараз. І це безумство.
Стів: Я гадки не мав, наскільки два дні можуть змінити дитину.
Філософська напруженість не обов'язково була симптомом змішаних сімейних обставин або розлучення, а скоріше результатом спілкування та якості стосунків із матір'ю (Fagan & Kaufman, 2015). Наприклад, Кріс, який назвався розлученим батьком двох дівчаток, описав взаємну повагу та довіру з матір'ю своїх дочок. Він вважав їх постійне спілкування і прихильність до єдиної філософії виховання джерелом успіху у розвитку їх дочок. Він сказав:
«Я зателефоную своїй колишній дружині і, можливо, поцікавлюся, чи правильно я роблю. Але вона така: «Ти чудовий тато». А потім вона мені пояснить: Ти ніколи не пропускав жодного заходу. Ти ставиш наших дівчат на перше місце. Ти навчаєш їх, як бути лідером». Ми розлучилися, але ми завжди були на одній хвилі, що допомагає нам обом бути найкращими батьками».
Інші чоловіки також повідомили, що поділ філософії, згідно з якою виховання дітей — це партнерство, а не прийняття традиційних ролей, допомагає їм більш ефективно виховувати своїх дітей та дозволяє чоловікам бути більш практикуючими батьками.
Тема 2: Технології – друг чи ворог?
Найновішою темою, що виникла, був вплив технологій. Батьки описували технології як всюдисущі та привабливі. Батьки помітили, що збільшення часу, проведеного дітьми та батьками перед екраном, перешкоджає їхній здатності спілкуватися з дітьми та проводити з ними час осмислено. Однак вони визнали, що технології можуть допомогти їм віддалено спілкуватися зі своєю дитиною або створювати можливості для різних типів комунікацій.
Технологія як ворог
Більшість учасників розглядали технології як бар'єр для участі. Вони описали своїх дітей як «залежних» або «одержимих» технологіями, а дехто зізнався у власній залежності від телефону. Екранний час заважав цим батькам спілкуватися з дітьми. Один батько-нерезидент Дмитро поділився:
«Їхня мама купує їм усі ці килимки та екрани. Коли я дзвоню, щоб поговорити зі своїми дітьми, мені здається, що вони навіть не можуть зі мною поговорити. Я чую сім речей, що відбуваються на задньому плані, і я маю сказати: «Ви можете це записати?» Це справді засмучує».
Так само батько-резидент, Джефф, поділився:
«Я маю на увазі, грати у Фортнайт чи тусуватися з татом? Я не можу конкурувати із цим. Він швидше зачинить свої двері і робитиме те, що вони роблять у «Два тижні».
Інший батько-резидент сказав:
«Мої дочки приклеєні до своїх телефонів, і здебільшого мені важко привернути їхню увагу».
Це було особливо складно для батьків підлітків, які мали свої смартфони, планшети або відеоігри і були більш незалежними в управлінні своїм часом.
Тати молодших дітей відчували більше контролю над обмеженням використання технологій. Наприклад, Елліс поділився:
«Більшість мого дитинства пройшла перед телевізором або відеоіграми — буквально весь день. Мене нудить від думки про це. Мої діти отримують 30 хвилин по вівторках та четвергах та півтори години по п'ятницях, суботах та неділях. Я хочу, щоб вони мали інший досвід. Я хочу, щоб ми мали інший досвід».
Як і у випадку з Еллісом, кілька чоловіків повідомили, що вони застосовують суворі технологічні правила, щоб підтримати свою участь у житті своїх дітей. Проте більшість батьків описали загальне розчарування без чіткого плану того, як впоратися з втручанням технологій, незалежно від соціально-економічного статусу, раси та складу сім'ї.
Технологія як друг
Декілька учасників розглядали технології як спосіб проводити час зі своїми дітьми, граючи або переглядаючи шоу разом. Один батько заявив:
«Мій син, він інтроверт. Він захоплюється відеоіграми та всім, що пов'язано з технологіями. Отже, я і він, наше улюблене заняття… нам подобаються комікси, інструкції з відеоігор тощо».
Інший батько, який назвав себе «технарем», наголосив на цінності технологій для спілкування та проведення часу зі своїм сином. Однак він також уточнив, що технології потрібно використовувати разом з дитиною, а не в якості няньки. Джей пояснив:
«Ми разом дивимося шоу та говоримо про них. Я так багато дізнався про нього, почувши, що він думає чи навіть хоче подивитися».
Цей батько також залучав сина до захоплення онлайн-іграми. Він пояснив:
«Онлайн-ігри справді можуть йому допомогти. Стільки всього потрібно вирішити та обміркувати».
Він розглядав технології як можливість проводити час із дитиною, одночасно підтримуючи важливі елементи її раннього навчання. Цей підхід до пошуку загального інтересу або діяльності батька та дитини узгоджується з попередніми дослідженнями залучення татів та дозволяє чоловікам сприяти мовному та соціально-емоційному розвитку дітей (Lynch, 2019). В цих випадках це було за рахунок використання технологій.
Технологія також допомогла декільком батькам забезпечити безпеку, батьківський контроль та спілкування зі своїми дітьми, коли вони були далеко від дому. Один батько пояснив:
«У нас є програма, щоб знайти її (дочку). Це допомагає з безпекою».
Інший батько визначив цінну роль технологій у тому, щоб підтримувати зв'язок зі своїми дітьми, доки вони живуть із матір'ю в іншому будинку. Він заявив:
«Це спосіб, яким я ще можу зв'язатися зі своїми дітьми або поговорити з ними, коли вони їдуть на деякий час. Іноді ви не знаєте, що відбувається, і ви хочете почути їхній голос. І, можливо, вони теж хочуть почути мій голос чи навіть побачити мене».
Технології надали віддалені можливості виконання того, що вони вважали батьківськими обов'язками.
Ці дані відображають змішані погляди на технології як на друга і ворога. Це виявилося тією областю, де тати потребують більшої підтримки чи ідей від інших батьків, щоб орієнтуватися у постійно змінюваному світі своїх дітей. Чоловіки визнали, що технології є частиною світу їхніх дітей, та працювали над встановленням кордонів та визначенням способів спільного використання технологій (McDaniel & Coyne, 2016).
Тема 3: Робити щось для дітей, а не з дітьми
У вибірці виник розрив між учасниками, які приділяли першорядну увагу важливості фінансового внеску у добробут своїх дітей, та учасниками, які приділяли особливу увагу тому, щоб проводити час зі своїми дітьми. Ця тема була виявлена на початку аналізу, коли деякі тати припустили, що їхня участь ґрунтувалася на тому, що вони робили для своєї дитини, тоді як інші припускали, що їхня участь ґрунтувалася на тому, що вони робили з дитиною. Хоча учасники, як правило, підходили до однієї з цих підтем (для проти з), у кожному інтерв'ю були присутні елементи обох підтем. Майже кожен батько розривався між забезпеченням матеріальних потреб дітей та встановленням із ними сильної емоційної прихильності.
Інструментальна участь
П'ятеро учасників інтерв'ю розповіли, що вони роблять свій внесок у життя своїх дітей, просуваючи їх кар'єрними сходами або заробляючи гроші для задоволення грошових потреб своїх дітей та їх розвитку. Один з учасників, Тайлер, описав свій нетрадиційний графік денних занять та роботу ночами, щоб отримати ступінь молодшого спеціаліста та фінансово підтримати свою сім'ю. Він сказав:
«Це ускладнює завдання, бо я приходжу додому о сьомій ранку і хочу пограти з дочкою. Я маю на увазі, що їй лише три місяці. Але мені треба трохи поспати. Так не завжди буде».
Батько очікував, що, після підвищення рівня своєї освіти, у нього з'являться можливості для роботи, яка нормалізує його графік і дозволить проводити більше часу з дочкою.
Ця підтема не піднімалася під час дискусій у фокус-групах, за винятком того, що учасники припустили, що вони намагалися уникнути встановлення фінансових внесків як мети у вихованні дітей. Один батько поділився:
«До того, як ми переїхали сюди, я працював постійно і у вихідні. Просто було важко там перебувати, і я був недоступний. Я маю на увазі, що все це було через фінанси. Ось ким я був, батьком, який стежив за тим, щоб у нас було достатньо грошей. Я озираюсь назад з жалем. Це не те, ким хочу бути. Я не хочу бути таким батьком. Я хочу робити щось із своїми дітьми. Вони майже підлітки і мені треба бути там».
Ця цитата відображає загальну думку всієї вибірки про те, що фінансової підтримки недостатньо і вона не повинна бути у центрі уваги. Проте для чоловіків з обмеженим доступом до своїх дітей фінансова підтримка була способом відчути зв'язок із дитиною.
Налаштування та прихильність
Більшість учасників інтерв'ю та фокус-груп розглядали участь як безпосередній зв'язок та зв'язок зі своїми дітьми через гру, неформальні бесіди та навчання. Вони воліли проводити час із дітьми, а не заробляти гроші для сім'ї, хоча, як і раніше, вважали, що фінансова відповідальність важлива. Під час фокус-групи Алекс розмірковував:
«Це схоже на те, із чим ми, чоловіки, стикаємося. Відчуття потреби бути здобувачем, а не ходити на заходи. Але бути в житті вашої дитини і в усьому, що вона робить, набагато цінніше, ніж заробляти більше грошей».
Це був один із прикладів того, як багато чоловіків відкрито відкидали історичні образи батька як здобувача і переосмислювали свою роль доступних, дбайливих та практикуючих батьків.
Прихильність вимагала зосередження уваги на соціальному та емоційному благополуччі дітей. Наприклад, один батько сказав:
«Для мене важливо знати, у якому вона емоційному стані. Як і минулого разу, вона виглядала сумною, тому я обов'язково ставив їй питання про те, як вона почувається. У результаті з'ясувалося, що це було пов'язано з чимось, що відбувалося з її друзями, і ми обговорили це».
У випадку з цим батьком, у якого в минулому були проблеми з психічним здоров'ям та зловживанням психоактивними речовинами, він приділяв пріоритетну увагу підтримці соціальних та емоційних потреб своєї дочки за допомогою розмов та прихильності. Багато чоловіків відповіли, що вони працюють над підвищенням чуйності у вихованні дітей та реагують на емоційні стани дітей з урахуванням розвитку, що відображає культурний перехід від годувальника до опікуна (Livingston & Parker, 2019). Як батьки, учасники хотіли чуйно підтримувати впевненість своїх дітей, навички емоційного подолання та прийняття позитивних рішень. Один батько з фокус-групи наголосив на важливості «просто зберігати позитивний настрій і стежити за тим, щоб вони могли бачити обидві сторони рішень, які вони ухвалюють, і свого вибору, і просто намагатися зберігати їх позитивними».
Для побудови та підтримки зв'язку зі своїми дітьми також потрібно було, щоб тати усвідомлювали, у якому емоційному стані вони самі перебувають і що їм потрібно зараз. Інший батько, який назвав себе спів-батьком, поділився:
«Коли ми стали жити разом, я став батьком чотирьох дітей – ось так. Це було шалено. І [моя партнерка] була дуже відверта, кажучи мені, що я можу брати участь у цьому настільки, наскільки захочу. Молодші діти були трохи більш відкриті для мене, що, я думаю, має сенс. Вони навіть називають мене татом тепер. Старші діти зазвичай називають мене на ім'я, і це нормально. Я не хочу нічого нав'язувати. Це те, що їм зручно. Я просто намагаюся їх «зчитувати» і постійно даю їм зрозуміти, що я дбаю про них».
Хоча цей батько був в унікальному становищі, оскільки не був біологічним батьком своїх чотирьох дітей, уміння читати дітей і з'ясовувати, що їм потрібно в даний момент, було постійним фактором, який підкреслювали багато чоловіків. Особливо з підлітками тати навчилися адекватно реагувати на зміну кордонів і потреб кожного нового етапу, щоб зберегти позитивну прихильність до своїх дітей. Прив'язаність і підлаштовуваність переважно підкреслювалися батьками-резидентами, які мають роботу на повний робочий день і пільги, які відкрито не турбувалися про свій поточний дохід і не відчували додаткового стресу, пов'язаного із зароблянням більшої кількості грошей для сім'ї чи дитини.
Бути фінансовим забезпечувачем не було кінцевою метою батьківства та участі для цієї вибірки учасників, але розглядалося як необхідна функція їхньої ролі. Це був постійний баланс, щоб нейтралізувати фінансові потреби та зосередитись на спілкуванні зі своїми дітьми. Деякі чоловіки також розмірковували про попередні етапи свого життя, коли зловживання психоактивними речовинами чи проблеми з психічним здоров'ям заважали їм «бути поруч» зі своїми дітьми. Ці тати висловлювали особисте розчарування через свою нездатність іноді надавати фінансову підтримку, але ще більше жалю вони висловлювали через те, що втрачали можливість проводити час зі своїми дітьми та повністю брати участь у їхньому житті.
Тема 4: Участь школи та спільноти
Як і у випадку з усіма іншими темами, чоловіків-батьків безпосередньо не питали про дитячі школи чи спільноти, а теми класів, вчителів та шкіл спливали рідко. Декілька татів обговорювали пряму та активну участь у школах та дитячих класах, але вони повинні були ініціювати цю участь. Натомість більшість чоловіків підкреслили свою роль у підтримці позашкільних інтересів дітей. Найчастіше тати описували свою участь, як відвідування вистав, заходів чи ігор у школі через школу та спільноту.
Ініціація контакту
Чотири батька повідомили про участь у вирішенні шкільних питань та взаємодію з вчителями, і ці чоловіки активно та навмисно ініціювали ці стосунки. Один батько, Джефф, пояснив:
«На початку кожного року я підходив до вчительки та казав їй, що хочу допомогти та стати частиною класу. У мене був лише один учитель, який мені відмовив. Як поліцейський, я мав кілька вихідних у будні дні, тому я міг допомагати в класі. Тепер я розумію, що це не реальність для більшості татів, особливо татів без роботи чи освіти, вчителі можуть не сприймати їх серйозно».
У тих випадках, коли чоловіки згадували школу або пов'язане зі школою навчання, вони часто покладалися на зусилля матері або описували опосередковану участь, заохочуючи дитину або кажучи їй, що він цінує навчання. Це може пояснити, чому матері часто більш помітні для шкільного персоналу (Lynch & Zwerling, 2020). Декілька чоловіків все ще боролися за батьківські права і тому не могли налагодити стосунки з учителями чи школою.
Аналіз включав вивчення цих виключених учасників, щоб краще зрозуміти, хто вважає себе пов'язаним зі школами та чому. Батько, який ідентифікував себе як вдівець, описав своє життя як батька-одинака двох дітей, що несе повну відповідальність за кожен аспект розвитку своїх дітей. Спілкування зі школою було одним із багатьох обов'язків, які він обговорював. Зокрема, він говорив про підготовку вчителів до ситуацій, пов'язаних із складом сім'ї та втратою матері дітьми. Він поділився:
«Я прошу зустрітися з учителем на початку року просто для того, щоби пояснити нашу ситуацію. Я ставлю їм запитання, наприклад: «Які ваші плани на День матері, якщо ви пропонуєте іншим дітям робити листівки чи малюнки для своїх матерів?» Зазвичай вони не мають уявлення. І я розумію, їм не обов'язково знати все, тож я даю їм ідеї. Можливо, ви можете попросити їх написати листа бабусі чи сусідці. Я просто маю бути активним з учителями, тому що ми унікальна сім'я».
Як описав Кертіс вище, його сімейні обставини спонукали його зав'язати стосунки з учителями. Інший батько, Ендрю, назвав себе активістом, який відчував себе комфортно, звертаючись до вчителів та цінував своєю роботою у шкільних та громадських комітетах. Інший батько, Стів, жалкував про те, що його мати не брала участі в його освіті, і поставив собі завдання зламати цей стереотип зі своїми дітьми, вступивши в батьківсько-вчительську організацію. Четвертий батько Джефф приписав свою участь своїй товариській особистості. Ці батьки розрізнялися за рівнем освіти, расою та складом сім'ї. Однак у них були загальні характеристики життя вище за рівень бідності та життя зі своїми дітьми. І навпаки, кілька батьків, які все ще боролися за права опіки, хотіли отримати більше інформації про досвід їхньої дитини у школі, але не були вказані у списку контактних осіб для вчителів. Вони вважали, що не можуть спілкуватися з вчителями чи школами, допоки судовий процес не буде завершено.
Позакласна спрямованість
Більшість чоловіків вважали себе залученими за межами класної кімнати, що є загальною тенденцією для татів, які найчастіше повідомляють про позитивну взаємодію зі своїми дітьми за допомогою спорту та інших занять поза школою (Knoester & Randolph, 2019). Відвідування дитячих заходів та ігор було головним пріоритетом для чолвіків-батьків у цьому дослідженні. Декілька чоловіків описали свою спільну мету як «ніколи не пропускати жодної події» і «завжди бути на трибунах». Інші тати хотіли взяти на себе головну роль у позакласних заняттях, тренуючи чи допомагаючи дітям у спортивних, групових та інших захопленнях. Один батько пояснив:
«Вони займалися баскетболом, легкою атлетикою та волейболом. Наше літо — баскетбол. Так, я люблю проводити час зі своїми дітьми та спостерігати за тим, що вони роблять».
Інший батько поділився:
«Я беру участь у багатьох дитячих заходах. Я допомагав тренувати багато спортивних змагань моїх дітей. Я навіть якийсь час водив баскетбольний автобус на ігри та назад. І знову, це просто той час, коли я можу побачити свою дочку… Я маю на увазі, що я просто маю бути там і дивитися і бачити, як вона розмовляє та взаємодіє».
Ці заходи пропонували чоловікам запланований час, щоб провести час зі своїми дітьми або поспостерігати за ними, як вони взаємодіють зі своїми однолітками. Інший батько поділився, що запише своїх дітей на будь-яку програму, яку дізнається від школи. Ця тема була однаковою для всіх чоловіків-батьків, які брали участь в інтерв'ю та фокус-групах. Навіть для татів, які все ще відстоювали свої права, дізнаючись про позашкільні інтереси дітей та їх членство, можна було знайти значні точки дотику.
Обговорення
Екологічна структура Бронфенбреннера передбачає, що залученість батька існує у ширшому контексті взаємозалежних систем (Бронфенбреннер, 1979). Це узгоджується з відповідями наших учасників, коли вони пояснювали та розмірковували про складнощі свого життя та постійно мінливі умови, які вплинули на їхній батьківський досвід. Змінилася культура батьківства чоловіків, що змінило найближче оточення дітей. Тим не менш, ця трансформація часто не помічається або неправильно розуміється в освітніх закладах (Posey-Maddox, 2017), при цьому обмежені дослідження зосереджені на особистих поглядах та потребах чоловіків-батьків (Lee et al., 2016). Крім того, сімейні конфігурації стають все більш різноманітними. У вибірці цього дослідження було шість різних типів чоловіків-батьків і сімейних конфігурацій. Хоча було багато тих, що перетинаються, у кожного батька була своя унікальна історія і набір потреб. Прислухатися до батька — важливий перший крок, особливо для педагогів та шкіл, які історично приділяли основну увагу матерям (Phares et al., 2010).
Вплив матерів
Найпереконливішим відкриттям була сила матерів, які можуть або заохочувати або придушувати зусилля батька. Оскільки більшість зусиль, пов'язаних із сім'єю, спрямована на матерів, матері часто стають обличчям сім'ї (Amatea, 2013). Дійсно, чотири батька, які повідомили про участь у школах, мали ініціювати цю участь. Якщо інформація та можливості про таку участь передаються через матерів, з їхнього боку може виникнути контроль (Fagan & Kaufman, 2015). Електронні листи адресовані лише матерям? Матерям дзвонять насамперед? Ці прості, але послідовні практики можуть посилити нерівність чоловіків-батьків та їхнє бажання бути включеними. Більше того, тати-нерезиденти та тати з низьким прибутком описали роки судових баталій, щоб отримати регулярний доступ до своїх дітей. Це показує, як вивчення батька дитини з погляду матерів може створити упереджене та помилкове уявлення про постійні зусилля чоловіків-батьків, спрямованих на отримання доступу до світу дитини та підтримки її розвитку. Погляди на чоловіків-батьків, засновані на дефіциті, які просуваються в суспільстві, можуть лежати в основі готовності практиків охоче прийняти основну сюжетну лінію, згідно з якою батько не бажає брати участь або робити будь-який внесок (de Montigny et al., 2017).
Погляди на батька, засновані на дефіциті, також можуть виникнути, коли ми оцінюємо залучення батька через мислення матері. Чоловіки-батьки можуть не захотіти взаємодіяти зі своїми дітьми традиційним шкільним чи «материнським» чином. Натомість вони можуть віддати перевагу участі за межами школи способами, які залишаються непоміченими або неправильно зрозумілими у школах (Arditti et al., 2019). Це сигналізує про те, що школам та спільнотам необхідно змінити свої погляди та очікування щодо батька та працювати з чоловіками-батьками, щоб розробити заходи, які відповідають їхнім інтересам та зонам комфорту. Інакше ми, мабуть, продовжимо маргіналізувати батька у освітньому контексті (Amato, 2018).
Сприяння інклюзивності
Почуття розриву між зароблянням грошей та проведенням часу з дітьми викликало напругу у більшості учасників. Школи та спільноти можуть посилити цю внутрішню боротьбу, якщо можливості, які бачать та визнають фахівці школи та спільноти, плануються лише у їхній робочий час. Шкільна та суспільна практика повинна адаптуватися до потреб батька у часі та доступності, щоб зробити ці практики більш сприятливими для чоловіків-батьків. Крім того, школи та громадські програми повинні визначати залучення таким чином, щоб вона включала різні способи, за допомогою яких тати можуть і хочуть взаємодіяти зі своїми дітьми. Вони мають реагувати на потреби батька, а не примушувати батька до традиційних занять, які відбуваються у традиційний час.
Вчителі та постачальники послуг, які приймають стереотип «відсутнього батька», нехтують розумінням екологічних факторів, які є бар'єрами для того, щоб чоловіків-батьків бачили та підтримували професіонали в цій галузі. Дослідження показують, що тати, особливо темношкірі, часто змушені робити додаткові кроки, щоб повідомити свою присутність у школі, наприклад, активно знайомитися з директорами та вчителями (Posey-Maddox, 2017). Це узгоджується з висновками цього дослідження, оскільки тати, які вважали себе пов'язаними зі школою, мали ініціювати контакт. Школи та громадські програми можуть краще підтримувати участь чоловіків-батьків, активно вивчаючи думки та погляди батька та переосмислюючи діяльність із залучення сім'ї через призму участі чоловіків-батьків. Деякі зміни можуть бути такими простими, як включення батька до контактних форм, адресація повідомлень безпосередньо батькові, щоб йому не доводилося ініціювати контакт, та визнання освітньої цінності позакласних занять дітей.
Загалом зусилля щодо залучення сім'ї в основному були спрямовані на матерів, особливо із середнього та вищого середнього класу (Posey-Maddox, 2017). Це створило системне упередження проти чоловіків-батьків та їхньої участі в освіті дітей (Fagan & Kaufman, 2015). Партнерство з чоловіками-батьками для розвитку їх поточних областей діяльності може принести користь учням та допомогти школам та спільнотам досягти мети створення більш інклюзивного та доброзичливого середовища для членів сім'ї (Lynch & Zwerling, 2020). Крім того, школи повинні усувати певні бар'єри для батька, одночасно шукаючи сильні сторони та ресурси, які можуть залишатися невикористаними у співтоваристві (Allen, 2007; de Montigny et al., 2017).
Батьківство чоловіка нині переглядається у суспільстві, і чоловіки у цьому дослідженні активно відкидали історичні зображення батька як годувальника. Натомість вони прагнули відносин зі своїми дітьми, заснованими на співналаштованості і прихильності. Хоча прихильність постійно вивчалася щодо матерів, прихильність батька привертала менше уваги вчених (Vreeswijk et al., 2015). Як і в інших дослідженнях, більшість учасників-чоловіків наголосили на своїй мотивації до глибокого зв'язку зі своїми дітьми (Palm, 2014). У той же час вони також поцікавилися, чи достатньо вони роблять як батьки. Дещо з цієї невпевненості у собі було пов'язане з відсутністю інклюзивності у зусиллях із залучення сім'ї, тоді як інші коментарі відображали загальну батьківську боротьбу.
Технології
Чоловіки-батьки висловили неоднозначну думку про технології та про те, чи підтримують вони прихильність до дітей чи перешкоджають їй. Попередня література підтверджує, що з технологіями ви отримуєте хороше, погане та потворне (McDaniel & Coyne, 2016), подібно до того, як тати в дослідженні задавалися питанням, чи є технологія другом чи ворогом. Спільний перегляд телевізора та гра у відеоігри всією сім'єю були пов'язані з посиленням зв'язку між батьком та дітьми (Padilla-Walker et al., 2012), що було підтримано кількома татами у цьому дослідженні. Проте технологія також є перешкодою для участі у забезпеченні якості (McDaniel & Coyne, 2016), що також було відзначено більшістю наших учасників. Деякі чоловіки усвідомлювали, що використання ними технологій заважає якісному вихованню дітей та спілкуванню з дітьми, тоді як більшість із них щосили намагалися конкурувати з використанням технологій їхніми дітьми. Технологічні перерви, які називаються в літературі техноференцією, заважають взаємодії батька та дитини, а також пов'язані з повідомленнями про розлади у зовнішній та внутрішній поведінці у дітей (McDaniel & Radesky, 2018). Це область, яку школи та спільноти можуть спільно досліджувати та розробляти рішення разом із чоловіками-батьками.
Що можуть зробити школи та спільноти?
Потреби чоловіків-батьків варіюються від найпростіших до складніших потреб. Допомога чоловікам у вирішенні проблем виховання дітей, таких як втручання технологій, є конкретним та відчутним зусиллям, яке може бути підтримане спільнотою. Навпаки, стереотипні та расові упередження, які пронизують інституціоналізовані практики, вимагають набагато глибшого вивчення неявних упереджень у програмуванні та комунікації. Агентства, організації та школи можуть перевіряти та аналізувати свою поточну практику. Замість того, щоб запитувати, чи схвалюють вони залучення матерів, ці організації повинні почати з питання: «Як ми схвалюємо залучення матерів?» Можна з упевненістю припустити, що системи працюють на користь матерів і що нам слід зосередитися на тому, як, а не на тому, якщо.
Наукові дослідження та практика залучення сім'ї неявно посилають сигнал про те, що сім'ї з низьким доходом мають бути у центрі уваги (Arditti et al., 2019). Тим не менш, чоловіки-батьки з різних верств суспільства та обставин зголосилися брати участь у цьому дослідженні та були зацікавлені в отриманні підтримки та підтримки від інших чоловіків-батьків у суспільстві. Це говорить про те, що школам та громадським організаціям необхідно переосмислити свою роботу з урахуванням інтересів усіх чоловіків-батьків незалежно від соціально-економічного статусу, етнічної приналежності та структури сім'ї. Цей проект CBPR допоміг налагодити відносини між академічними, шкільними та громадськими зацікавленими сторонами для підтримки досліджень та дій щодо залучення батька (Lee et al., 2016). Цей процес спільного навчання допоміг школам та спільнотам дізнатися про сильні сторони чоловіків-батьків та перешкоди на шляху до їхньої участі. Створення коаліції батьківства надало людям, які беруть участь у школах, позашкільних програмах та сімейних службах, можливість збиратися разом, ділитися, розмірковувати та проводити мозковий штурм на основі інформації, наданої чоловіками-батьками.
Висновок
Культура батьківства чоловіків різко змінилася за останні кілька десятиліть, але соціальні бар'єри, як і раніше, заважають чоловікам повною мірою втілювати образи «нового батька», що зароджуються. Чоловіки-батьки в цьому дослідженні хотіли зосередити своє виховання на прихильності, спільному вихованні, спільній діяльності з дітьми та зменшенні втручання технологій. Проте реалії реального світу, юридичні проблеми та стереотипні шкільні та громадські практики заважали чоловікам досягати своїх цілей у вихованні дітей. Ці результати сприяють дослідженню невідповідності між ідеальними версіями чоловіків-батьків самих себе та їхньою поточною поведінкою залучення через безліч перешкод, які заважають їхній батьківській участі (Wall & Arnold, 2007). Поточні дослідження місцевих та національних проблем за участю чоловіків-батьків, ймовірно, допоможуть зосередити зусилля на зменшенні цих бар'єрів.
У міру того, як сімейні структури продовжують диверсифікуватися (Amatea, 2013), можуть виникати проблеми для чоловіків та фігури батька, які виходять за рамки традиційних уявлень про сім'ю (Arditti et al., 2019). Крім того, оцінка чоловіків-батьків та їх залучення на основі моделей виховання, в яких основна увага приділяється матерям (Lechowicz et al., 2018; Possey-Maddox, 2017), призводить до спотворення уявлень про батька та його внеску у розвиток дітей. Замість того, щоб нав'язувати традиційні моделі взаємодії або зосереджуватися на тому, що чоловіки-батьки не роблять, може бути корисніше зрозуміти та підтримати різні способи, якими чоловіки дійсно взаємодіють зі своїми дітьми (Arditti et al., 2019). У цій статті ми висунули на перший план голоси чоловіків-батьків, оскільки ми переконані, що чоловіки-батьки знають найбільше про їхнє життя, обставини та потреби. Ми сподіваємося, що освітні системи та програми охоплюють аналогічний процес. У міру переосмислення сім'ї та батьківства чоловіка це вимагає супутніх змін у роботі шкіл та спільнот.
Джерело: Journal of Family Diversity in Education, 2021/2022 Vol. 4, No. 2, pp. 95-114