Міжнародний Центр Батьківства

Марченко: «Ми вирішили, що маємо впливати на загальну культуру відповідального батьківства в країні»

Міжнародний центр батьківства

Засновник Міжнародного центру батьківства Олександр Марченко, в своєму інтерв’ю розповів про історію створення та розвиток організації, її влив на суспільство, місію та мету на найближче майбутнє. Олександр також говорив про власний внесок в діяльність центру, переживання та шлях до усвідомлення важливості своєї ролі як батька.

- Коли і як саме до Вас прийшла ідея про заснування Міжнародного центру батьківства в Україні?

- Такий задум виник в мене в 2001-2002 роках, проте, якщо говорити про історію нашої організації, то вона почалася набагато раніше. У 1996 році Україну відвідав американський науковець, Кен Кенфілд, який вивчав проблематику батьківства в США. Він захистив докторську дисертацію на цю тему і сформував її як систему семінарів, проведення яких запропонував і в Україні. Я був на одній з таких зустрічей-презентацій і, якщо відверто, був дуже вражений і зацікавлений цією темою.

І, в принципі, якщо говорити про діяльність в Україні, то вона почалася з того, що ми, я особисто і багато моїх друзів, почали працювати як певні групи підтримки, тобто домогати організовувати семінари для Національного центру батьківства. На осінь 2001 року ми запланували 6 семінарів в різних містах України, але 11 вересня, повертаючись додому із Черкас з наради по підготовці семінарів, я почув по радіо новину про те, що Сполучені Штати були атаковані терористами. Після цієї події наші американські партнери повідомили, що вони не зможуть приїхати. Тоді ми вирішили спробувати хоча б 3 семінари провести самостійно. І нам вдалося: вони були дуже успішні, що підбадьорило і нас, і людей. Саме тоді ми усвідомили, що могли б створити організацію, і починати працювати вже більш цілеспрямовано. Так і виникла ця ідея. Вона не була моєю особисто: це колегіальне рішення нашої команди.

На той час ми вже досить добре розуміли, що проблематика батьківства - це не просто щось, що стосується окремих сімей та чоловіків, а що вона має великий вплив на суспільство України в цілому. Отже, ми вирішили, що маємо впливати на загальну культуру відповідального батьківства в країні.
Згодом, 25 грудня 2003 року, якраз на Різдво, було офіційно зареєстровано нашу громадську організацію «Міжнародний центр батьківства».

- Як дружина і діти сприйняли Вашу ініціативу заснувати центр батьківства?

- В 2003 році діти були ще дуже маленькими, щоби усвідомити таку серйозну діяльність, якою я розпочав займатися, але, пам’ятаю, як вони зраділи, коли я, прийшовши з семінару, на якому пережив примирення зі своїм батьком, сказав їм: «Я хочу бути найкращим татом для вас і робити все, від мене залежне, щоби вас у цьому не розчарувати».

Що стосується моєї дружини Лариси, вона завжди підтримувала мене в усіх моїх починаннях. І, звичайно, коли вона побачила, як те, чим я займаюсь впливає на мене, вона відреагувала позитивно, зрозумівши, що ця справа - моє покликання.

Пам’ятаю, коли проводився перший презентаційний семінар по темі батьківства в Києві, я дуже хотів туди потрапити. В ті часи я був молодим пастором в церкві «Нове життя» і був дуже занурений в роботу, а сім’я для мене стала потрохи відходити на другий план. І, коли я прийшов додому і розповів, що хочу відвідати семінар про батьківство, дружина подивилася на мене, і сказала: «Ну що? Ще один семінар? В тебе є доньки, ну то займайся батьківством прямо зараз».

Але я знайшов, звичайно, одну годинку, щоби приїхати на семінар, і, прослухавши його, відчув, що ця тема дуже важлива для мене. Після семінару пролунала пропозиція запросити викладачів на сімейні вечері. Я запросив одного зі спікерів, письменника Дейва Вієрмана. Після того, як за столом Дейв коротко переповів суть семінару, Лариса щиро сказала: «Так, моєму Саші варто було бути присутнім на такому заході».
Відтак, побачивши, що моя діяльність в сфері батьківства є потрібною та корисною, вона почала підтримувати мене, і продовжує підтримувати й сьогодні.

- Чи були якісь труднощі, з якими Ви зіткнулися в перші роки діяльності центру?

- Перший рівень труднощів, з якими ми зіткнулися, - це саме серце чоловіка. В більшості своїй чоловіки переживають внутрішній конфлікт зі своїм батьком, але визнати це для них дуже важко. Допомогти їм побачити реальну ситуацію було непросто. Також перешкодою виявилася така ментальна особливість чоловіків, як гордовитість. Проте, виходячи з того, що наші семінари, не є академічним викладом, а являють собою популяризоване послання для чоловіків, складене на основі знань з психології та нашого особистого батьківського досвіду, чоловіки починають відкриватися і визнавати свої проблеми. На наших семінарах ми даємо їм можливість пройти весь шлях усвідомлення конфлікту і примирення з власним батьком.

Другий рівень труднощів, що постав перед нами, - це питання того, як саме нам слід досягати чоловіків. Ми розуміли, що, якщо просто дамо об’яву про те, що проводимо семінар на тему батьківства, особливо на початку 2000-х років, скоріш за все, до нас прийдуть лише жінки, яких ця проблематика турбує найбільше. Тому ми прийняли стратегічне рішення працювати на рівні громад, в яких є чоловіки, тобто, приходити, доносити лідерам громад наше послання і домовлятися про семінари. Стратегія виявилася правильною. В такий спосіб ми змогли «торкнутися» сердець багатьох чоловіків.

Третім рівнем труднощів виявилися стеріотипи нашого суспільства щодо сім’ї. Вперше ми зіткнулися з цим у 2006 році, розпочавши громадську ініціативу по впровадженню Дня батька в Україні. Коли я прийшов до Міністерства сім’ї, молоді та спорту, директор відділу прямо запитала: «Хто ви взагалі такі? Чим ви займаєтеся? Який ще День батька?». Я був вражений тим, що дійсно на державному рівні сім’я сприймалася лише як мама та дитина.

Але, знаєте, через рік, після того, як ми провели 3 великих форуми, почали робити звіти і відправляти їх в міністерство, я зустрівся з тогочасною міністеркою, і вона надала мені рівно 5 хвилин, щоб я виклав усю суть питання. Коли я спробував зробити це всього за 5 хвилин, вона поцікавилася, чи не знайдеться в мене ще хвилин 40. Я, звичайно, погодився. Це стало важливим переломним моментом, за якого робітники виконавчої влади прийняли рішення, що вони будуть розробляти тему батьківства в програмних і державних документах.

- У чому, на Вашу думку, полягає місія Міжнародного центру батьківства в Україні? 

- Якщо говорити про українське суспільство в цілому, то слід визнати, що історично наша країна зазнала дуже великого руйнування основ батьківства. Якщо ми подивимося хоча б на 100 років назад, то побачимо, що Україна, знаходячись в центрі між Азією та Європою, була заручником глобальних процесів завоювань, і це, звичайно впливало на фізичну відсутність батька. Перша світова, Друга світова, громадянська війна, комуністична диктатура забирали чоловіків із сімей. Модель сім’ї ставала неповною: мама брала на себе обов’язки і тата, і мами.

Також сама по собі соціалістична пропаганда була побудована таким чином, що, хоча сім’я наче і підтримувалася як «ячейка общества», але насправді вона руйнувалася, тому що для того, щоби контролювати населення, треба було взяти під контроль чоловіків. На перше місце для чоловіків ставала партія, країна, а не сім’я. Таким чином, батьки були і фізично, і емоційно відірвані від сімей.

Я переконаний, що модель доброго батька існувала раніше, але, за обставин, про які ми тільки що говорили, вона була зруйнована. І якщо говорити про місію нашої організації, то вона якраз і полягає в тому, щоби сприяти відновленню цієї первинної природної моделі відповідального батьківства в Україні.

- На скільки виявилися українські батьки зацікавлені в заходах, які проводить Ваш центр? 

- Я оцінюю, що рівень зацікавленості високий. Це можна побачити по кількісним показникам: на 18 році діяльності організації, ми щороку залучаємо понад 20 000 людей до участі в наших заходах - семінарах, групах підтримки, вуличних акціях, піших походах, походах із байдарками тощо. Більше чоловіків, напевно, може зібрати тільки спортивне шоу.

Також я бачу, що люди, які приходять на наші семінари, не залишаються розчарованими. Вони абсолютно усвідомлено сприймають інформацію, яку ми даємо. Ми завжди отримуємо від чоловіків позитивні відгуки.

- Чи можете Ви поділитися якимись конкретними прикладами того, як змінилися сімейні взаємини батьків, які пройшли навчання за розробленими вашою організацією програмами?

- Подібних прикладів багато, і всі вони типові.

Так, наприклад, мені згадується, як ми організовували похід, залучаючи до нього лише чоловіків та дітей. Мені тоді зателефонувала дружина одного з цих чоловіків, і запитала: «А мамам можна в похід?». Я кажу: «Ні, не можна». Це її дуже здивувало, навіть обурило. Я їй тоді сказав: «Послухайте, давайте зробимо експеримент: один раз в своєму житті відпустіть батька з дітьми самого на тиждень, а цей час проведіть так, як Ви хочете. У Вас з’явиться можливість відпочити. Принаймні, це буде така, хороша, тижнева відпустка для Вас». Вона погодилася, що це має сенс, і відпустила чоловіка. Через тиждень після того, як цей похід відбувся, вона знову телефонує і каже: «Олександре, скажіть, а Ви можете поділитися Вашими секретами: що Ви там з ними зробили? Я їх не впізнаю! Це зовсім інші люди і в них зовсім інші стосунки!».

Але правда в тому, що ми нічого особливого не робимо, ми просто створюємо умови, за яких чоловік 24 години на добу знаходиться поряд зі своєю дитиною, спілкується із нею, разом проходить через якісь труднощі, облаштовує житло. Саме це знаходження в постійному спілкуванні й змінює їхні стосунки.

Я можу також розповісти один досить свіжий приклад. Нещодавно ми проводили серію онлайн зустрічей з нашою лідерською командою. На цих зустрічах був присутній новий лідер, Максим Дмитрик. Він розповів, як 3 роки тому відвідав київський семінар по батьківству. Там він познайомився зі мною та Сергієм Цвєтковим. Максим тоді висловив нам свою стурбованість щодо того, що в нього погані стосунки з його батьком, і що він не впевнений, чи зможе відродити їх. Я пам’ятаю, як я тоді йому порадив: «Спробуй, не зважати на те, чи позитивно відреагує твій тато. Просто почни цей процес зближення». Він тоді озброївся моєю книжкою «Сила батьківства», і потім, згідно з його словами, саме ця книжка дуже йому допомогла в 2-х речах: примиритися з батьком та змінити ставлення до дітей. Максим став проводити з ними більше часу. Сьогодні він свідчить, що їхні стосунки з дітьми та татом дуже хороші.

- Як Ви вважаєте, добрий батько - який він?

- Це батько, який приймає рішення більше часу проводити зі своєю дитиною та бути залученим в її життя. Він дуже добре знає свою дитину, цікавиться нею як особистістю, розвиває її слабкі сторони та підсилює сильні.

Також, безумовно, добрий батько - це той, хто піклується про дитину, береже її фізичний і емоційний стан. Він постійний в своїх емоціях і звичках, в тому, що він робить, як батько. Отже, добрий тато завжди передбачуваний для своєї дитини. Вона знає, що від нього чекати в тій чи іншій ситуації.

- Наскільки на сьогоднішній день Ви задоволені результатами, яких домігся Міжнародний центр батьківства?

- Досконалості, як то кажуть, немає межі. Завжди є, над чим працювати. Проте якщо подивитися на весь період нашої діяльності, можу сказати, що я дуже задоволений тим, що попри всі політичні й культурні кризи в нашій країні, які відбувалися і продовжують відбуватися, ми залишаємося організацією, що все ще діє. На мій погляд, наша постійність в діяльності - це вже досягнення.

Я вважаю також великою цінністю те, що в нас є команда чоловіків, які присвятили себе саме розвитку організації і впливу на суспільство, в якому вони знаходяться. Я не знаю, яка ще організація могла б так впевнено сказати, що вона має більше двохсот волонтерів по різних містах України, які готові підтримати будь-яку ініціативу і допомогти в розвитку кожного проекту, що нею впроваджується. Нашим досягненням є й те, що ми не розбудовуємо організацію, - ми розбудовуємо рух, тобто на партнерських засадах заохочуємо різних спеціалістів, організації, компанії долучитися саме до популяризації моделі доброго батька. Така партнерська взаємодія дає можливість ефективно впливати на суспільство.

Безумовно, формування культури святкування Дня батька в Україні, а потім його впровадження на офіційному рівні, також є нашим значним досягненням.

- Я знаю, що Ваша організація постійно розвивається. Розкажіть трохи про Ваші плани на найближче майбутнє.

- Наша мета - збільшити свою щорічну аудиторію до 140 тисяч чоловіків, які зрозуміють важливість своєї ролі як батька, і почнуть впроваджувати модель доброго батьківства у повсякденному житті. На сьогоднішній день ми охоплюємо 20 тисяч, але наша ціль набагато більша. В нас є над чим працювати і куди рости.

До того ж, ще у 2019 році ми озвучили рішення почати поширювати в міжнародному форматі той позитивний досвід нашої праці, який було набуто в Україні. Мова йде про вплив на ті країни та культури, в яких, як ми знаємо, тема батьківства є проблемною. Отже, в майбутньому наш центр планує розбудовувати всесвітній, міжнародний рух.

Ми готові відповісти на Ваші питання.
Для цього зв'яжіться з нами:

+38 (044) 221-89-38
+38 (067) 233-66-20