Міжнародний Центр Батьківства

Редкач: наше завдання - підняти батька на найвищий левел в очах дитини

Міжнародний центр батьківства

За останні роки роль батька у сім’ї значно змінилась. Все частіше ми чуємо про «тата в декреті», бачимо татусів із дітьми на дитячих майданчиках або з візочком у парку. Також відходить у минуле образ постійно працюючого батька, який після роботи дивиться телевізор та не завжди знає, до якого класу перейшла його дитина.

Такі важливі зміни у суспільстві відбулись завдяки відходу від радянських стереотипів, західному впливу та плідній роботі сотні громадських організацій та активістів.

Одна із них — це Міжнародний Центр Батьківства (МЦБ), який заснували у 2003-му році. Це — громадська організація із християнським світоглядом.

Головна ідея МЦБ — «щоб кожна дитина мала радість, любов, турботу і благополуччя через батька, залученого в його життя».

Організація влаштовує різноманітні навчання для татів, фестивалі сім’ї, вікенди, тощо. Їхня ціль — навчити татів проводити більше часу із своїми дітьми.

Володимир Редкач — регіональний координатор Міжнародного Центру Батьківства у Західній Україні. Чоловік живе у Луцьку, займається служінням у баптистській церкві та працює над тим, щоб у сім’ях були свідомі та активні батьки.

За роки своєї діяльності він організував багато сімейних проєктів, фестивалів, авторські заходи «Татусевий вікенд» та «Супер тато».

Володимир розповідає, що головний секрет виховання дітей — це приділяти їм час та спілкуватись із ними.

Чому вирішили займатись сімейною сферою?

Я не вирішував, воно прийшло само собою. За декілька місяців до народження моєї першої дитини до Луцька завітали представники Міжнародного Центру Батьківства. Вони організовували чоловічу конференцію, під час якої говорили про батьківство, його цінність, ідею та місію. Почувши, що батьківство — це місія життя та найважливіше, що може відбуватись у житті чоловіка, я зрозумів, чим хочу займатись у житті.

Саме на цій конференції я дізнався, що МЦБ вже неодноразово організовувала День батька. І через деякий час вирішив провести цей захід у Луцьку. Цікаво, що на його підготовку у мене було всього два тижні. Служителі, до яких я звертався за допомогою, казали, що за такий короткий відрізок часу нереально підготувати таке свято. Але Бог так зробив, що нам усе вдалось організувати на хорошому рівні.

Тоді я вперше побачив, наскільки круто таке свято впливає на людей. І ця вся історія мене дуже захопила. Спочатку їздив на різноманітні навчання та заходи від Міжнародного Центру Батьківства. Згодом вже почав придумувати власні проекти.

Загалом організація займається просвітницькою допомогою звичайним сім’ям. Особисто я не націлений на кризові сім’ї, адже, на мою думку, до них і так досить багато уваги. А часто звичайному батьку також треба підтримка у його батьківстві.

Чого вдалось досягти?

15 років тому ми почали збирати підписи, щоб День батька відзначали на національному рівні. Ми зібрали вручну більше 10-ти тисяч підписів і віднесли їх у Верховну Раду на реєстрацію. То там всі були у шоці.

Згодом Петро Порошенко підписав цей указ і тепер першу неділю червня ми офіційно святкуємо День батька в Україні.

Чому працюєте тільки із татусями?

Часто мене запитують, чому немає «Мама Вікенду»? То я завжди відповідаю, що не проблема — робіть. У нас так у суспільстві склалось, що мама і так багато часу із дітьми проводить. А тато більше —«у полях».

У цьому питанні є певна криза, тому про нього треба говорити якнайбільше. Так історично склалось, що жінки проводили більше часу із дітьми. Адже ми мали дві світові війни, які забрали найкращих чоловіків, розкуркулення, голодомор, заслання чоловіків та післявоєнні часи. Тому хлопчиків виховували мами та бабусі. А якщо подивитись на модель виховання батька і мами, то це зовсім різні речі. Для прикладу: лізе дитина на дерево, то мама скаже: «не лізь», «обережно», «стій», «не впади». А тато скаже: «давай, ти зможеш». Батько буде більше підбадьорювати, а мама — захищати.

Також під час радянського союзу чоловіків виховували так, щоб вони досягали максимальних висот: п’ятирічки і тому подібне. Тобто, він будував якесь примарне майбутнє на роботі, а у сім’ї його діяльність була обмеженою

Часто навіть зараз у багатьох чоловіків є дистанційне відношення до дитини. Вони кажуть: «що мені мала дитина, ось виросте, тоді вже буду з ним спілкуватись».

Які головні меседжі намагаєтесь донести батькам?

Найголовніше — це приділяти своїм дітям час. Ми маємо три головних меседжі: тато — справжній герой, мудрий наставник та близький друг.

Тато-справжній герой — це актуально для геть для маленьких діток. Для них тато — завжди герой і треба постійно підтримувати цю планку. Діти мають бачити, що батько може зробити щось особливе для них. Тому проєкт «Супер Тато» на це і націлений. Для прикладу, коли тато за 30 секунд має перетягнути автівку. І дитина дивиться на нього із величезними очима. Задача такого проєкту — підняти батька на 80 левел в очах дитини. Діти іноді настільки вражені цим всім, що повертаються додому і ще довго розповідають усім про подвиги тата. Або наші наклейки «Супер Тато» чіпляють собі на одяг і так ще й до садочка ходять.

Тато-мудрий наставник — це дуже важлива характеристика для дітей середнього віку, коли їм треба настанови та навчання для особливих моментів. В цей період життя, для дітей і самих батьків, дуже актуальним є діалог. І ми теж маємо такий проєкт “Крута розмова”, коли батько та дитина мають задавати один одному різні запитання. І не такі банальні, які звикли питати вдома: «ти поїв»? чи: «що там у школі»? А: «які твої мрії»? «які твої страхи»?, і так далі. До речі, ці питання є на сайті Super family org.ua. Дуже рекомендую використати цей ресурс і якогось вечора отримати швидше за все, цінні відповіді один для одного.

Тато-близький друг — це вже для дитини-підлітка. Тут батькові треба зрозуміти, що він має перейти в інший стан, де треба менше говорити та більше будувати стосунки. Для прикладу: поїхати десь разом з дитиною та провести спільно час, допомогти їй заробити перші кошти або подолати якусь проблему.

Треба завжди розуміти, що діти наслідують спосіб життя батьків. Ти можеш намагатись виховувати дитину та розказувати їй щось корисне. Але якщо ти якось не так живеш, то твоя дитина просто скопіює твою поведінку, орієнтовно 80-90% твого стилю життя.

У нашому інформаційному просторі є якийсь такий стереотип, що дитину треба посадити перед собою та виховувати. Насправді, треба жити так, щоб діти захотіли наслідувати ваш спосіб життя, перейняли цінності.

Як виховували дітей 100 чи 200 років тому? Вони просто жили біля батьків. А проблема нашого сьогоднішнього суспільства полягає у тому, що ми зарано віддали своїх дітей на виховання гурткам, школам або дитсадкам. І наших дітей виховує хтось чужий. А найкраще виховання — це коли діти біля своїх батька та мами, коли вони не розірвані один з одним.

Розкажіть про свій проєкт «Татусевий Вікенд»

Це — мій авторський проєкт. Я розумів, що багато татів дуже мало часу проводять із дітьми. Тому вирішив, що було б добре поїхати батькам із дітьми на декілька днів на природу та відпочити. Одного разу ми сіли з друзями та написали програму. Один з татів — столяр, тому він організував, щоб батьки з дітьми робили годівнички та рамочки для фотографій Один рік ми разом з дітьми варили разом уху, це було дуже захопливо. Тоді ми запросили партнерів, студію “Крок на зустріч” – ми зняли гарне відео про цей проєкт.

Буває таке, що на початку тати сприймають деякі проєкти трохи скептично Останній проєкт ми робили у нашому Центральному парку до Дня Сім’ї. Ми пропонували взяти участь в діалозі між батьками та дітьми. Спочатку деякі татусі насторожені і не дуже хочуть брати участь, хтось скептично налаштований, доводиться трохи їх мотивувати, що вдається майже завжди.. Але потім настільки зав’язується розмова і так вона в радість, що вже не можуть зупинитись. Це надихає по-особливому.

До речі, на нашому заході був один тато, який казав, що він не знав, про що говорити із 4-річним сином. Адже вважав його надто малим. Але коли прожив із ним три дні, то побачив, що ще й як є про що говорити. У такому віці дитина вже дуже сприятлива до діалогу. І тоді ти розумієш, що такий невеличкий проект дозволив з’єднати татів і дітей серцем до серця і пережити щось особливе.

Що допомогло сучасним батькам «прокачати» батьківські скіли?

Я думаю, що частина татусів отримали позитивний приклад від свого батька. Або — навпаки: маючи негативний критичний досвід, вони захотіли у своїй сім’ї побудувати зовсім іншу історію, яка протилежна власній.

Також це може бути європейський вплив. Адже там на вихідні сім’ї не залишаються у містах, а роз’їжджаються на море, в гори, на кемпінги, тощо. Це — їхній нормальний спосіб життя, коли люди навмисне вкладають час в родинні стосунки А в наших сім’ях на жаль, на вихідних або дивляться вдома телевізор або їдять. Тобто, займаються такими речами, що не об’єднують сім’ю. Але я не хочу казати, що всі такі. Це просто є така категорія пасивна. Вірю, що їх ставатиме менше з кожним роком.

Яка вона — середньостатистична українська cім’я?

З того, що я спостерігаю то є два види сімей. Перший — це та, де не дуже активний тато, який зосереджений на роботі, зароблянні коштів та економічному виживанні. Такий батько до кінця не розуміє, що цінно для дитини, часто він наслідує своїх батьків. А вчитись та покращувати своє батьківство він не хоче і є трохи пасивним.

Друга сім’я — це активний тато. Я помічаю, що все більше татусів з’являються зі своїми дітьми на дитячих майданчиках, гуляють з візочками у парку. Це — люди, які вкладають у виховання дітей час. От видно, що вони і книги читають і стоять на вищому рівні батьківства.

А чи є якась статистика, яких сімей зараз більше?

На жаль, — ні. Навіть не знаю, як це виміряти. Тому одна з моїх мрій — зробити такі статистичні дані. Наша організація якось хотіла замовити таке опитування. Але проблема з нашими людьми полягає у тому, що вони не завжди в таких випадках відповідають чесно. Часто вони видають бажане за дійсне, але потім результати завжди неправдиві.

Яке ваше бачення сучасної сім’ї та розподілу обов’язків?

Я думаю, що все полягає в одному слові — діалог. Чоловік з жінкою мають сісти і домовитись між собою про те, як буде їм комфортно. Як вони намалюють усе, так і будуть жити. Стереотипи на зразок: нехай тато миє посуд, тоді він буде класним — однобокі, як на мене. Я думаю, що сучасній сім’ї не вистачає простого мистецтва спілкування.

Як батькам не травмувати своїх дітей?

Всі батьки, так чи інакше травмують своїх дітей емоційно або навіть і фізично. Це реальність, на жаль. А таких, що не травмують — просто немає. Адже батьківство завжди пов’язане із ризиком, певним незнанням, а ідеальних батьків просто немає. Ми всі помиляємося…

Що ж робити? Звичайно, ми не можемо сприймати свої помилки, як норму, але можемо зробити у відношені до дітей щось особливе і надто цінне для них і для себе також. Це одне просте слово – “вибач”. Якщо розуміємо, що помилилися, надто підвищили голос, несправедливо покарали, принизили – знайдіть в собі сили попросити вибачення. Це – найкраще, що можете зробити зі своєю помилкою. Спробуйте…

Чи можна мінімалізувати цей травматичний вплив на дитину?

І можна, і треба. Треба постійно вчитись, читати спеціалізовані книги, ходити на тренінги, семінари, при потребі порозмовляти з хорошими психологами, можете звернутися і до нашої команди, ми з радістю допоможемо. Тобто, батьки повинні розвиватись і вкладати у прокачування свого батьківства.

Також можна спілкуватись з іншими батьками, ділитись викликами, перемогами та розчаруваннями. Це завжди полегшує батьківство.

Батьківство — це дуже велика робота. Іноді це досить тяжко, але пам’ятайте, що діти під нашою опікою тимчасово і в нас не так багато часу, всього лиш 10-15 років активного впливу.

Як, на вашу думку, держава могла б допомогти інституту сім’ї?

Я вважаю, що держава має більше вкладати в інститут сім’ї. Адже сім’я — це основа економіки, культури і всього.

Я думаю, що один із варіантів — розробити систему грантових довготривалих проектів. А громадські організації могли б взяти їх під реалізацію. І маючи в наявності певні ресурси, вони б найкраще реалізували свої громадські ініціативи.

Тобто держава це може профінансувати, а громадські організації вже самі запропонують різноманітні ініціативи для суспільства. Що це буде? Ми зараз не знаємо. Але точно переконаний, що це може вирости щось круте та геніальне. І, найголовніше — ефективне, що буде реальним позитивним впливом на розвиток свідомого та активного батьківства в нашому місті і країні вцілому.

Які проєкти плануєте реалізувати найближчим часом?

Третя неділя червня, це офіційне святкування Дня Батька в Україні.

Тому, мотивую кожного читача запланувати святкування Дня Батька в своїй родині, в релігійних громадах, на підприємствах та організаціях. Це дуже важливо.

На сьогодні, спільно з міською радою долучилися до Всеукраїнського проєкту від Міжнародного Центру Батьківства та домовились розмістити соціальну рекламу про відповідальне батьківство на інформаційних площинах міста.

Також, ми плануємо провести гарний святковий захід в центральному парку ім. Лесі Українки. Є ще декілька цікавих ідей, але зараз зарано про них говорити. До слова, якщо хтось з читачів хоче долучитися до проведення цього свята, зв'яжіться з нами: КОНТАКТИ 

©Еля Серкожаєва для ІА Світогляд

Ми готові відповісти на Ваші питання.
Для цього зв'яжіться з нами:

+38 (044) 221-89-38
+38 (067) 233-66-20