Міжнародний Центр Батьківства

Стати героєм для своєї дитини

Павло Сільковський

Щоб стати героєм для своєї дитини не обов‘язково вдаватись до якихось надзвичайних вчинків або витрачати великі гроші. Просто іноді не треба боятися здатися смішним. В цьому переконався на власному досвіді Павло Сільковський, батько трьох синів і двох доньок.

Історія з життя татуся

Під час однієї розмови з дітьми розказував про те, що у їхньому віці ми з братами вже мали свої зароблені гроші. І могли їх витрачати на власний розсуд. І це класно, коли ти не клянчиш у батьків кілька гривень, а береш зі свого гаманця. І що ти знаєш ціну кожної гривні. Діти поцікавилися, а як же ми заробляли в дитинстві? І я відповів, що рвали, сушили і здавали в аптеки липу і горобину. Також ми збирали, мили і здавали в пункти прийому скляну тару, макулатуру тощо.

- О, в мене є ідея, - відповів один із синів. Навколо нас є багато скла. Я теж буду його збирати і здавати.
- А щоб тобі було цікавіше, - сказав я, - я буду доплачувати тобі рівно стільки, скільки ти заробиш від здачі склотари. Таким чином, твій заробіток зросте.

На тому і погодились. Я сам був здивований, але вже за короткий час мої діти здалеку бачили, скільки буде коштувати яка пляшка. Розуміли, яку брати вигідно, а яку не дуже, яка має бути з кришкою, а яка без. Бізнес пішов. Округа навколо була повністю вичищена від скла, включаючи склобій. Навіть коли вони поїхали на канікули до бабусі, забирати їх потрібно було звідти з великою кількістю назбираного скла.

І все було дуже добре. На дворі, правда, інтер‘єр трохи псували ящики з порожніми пляшками. Але це компенсувалося тим, що тепер дітей менше цікавив телефон з інтернетом. І ми з дружиною були задоволені.

Вона час від часу вантажила наповнені ящики в машину і вони разом відвозили їх в пункт здачі. А вже вечором показували мені зароблені гроші і отримували ще таку ж кількість як бонус за свою працю. І все було прекрасно. До одного моменту.

Приїжджаю якось надвечір після роботи додому, а мене на порозі уже чекає синок.
- Тату! - починає він бадьоро. Там, на сусідній вулиці люди виставили за хату два повних пакети з пляшками. Чи не могли б ми піти разом і забрати їх додому? Бо я сам їх подужати не зможу.
- А, де вони взялися на мою голову, ці пляшки?
Говорю це подумки, бо як можна сказати таке вголос?

З одного боку, як я можу піти і нести практично зі смітника ці торби зі склом? Соромно, хочеться якусь відмовку придумати. З іншого - тоді я дискредитую ідею заробітку в очах дитини. Він знову сяде на диван з телефоном і я буду ломати голову, як це виправити.

Коротка заминка, рій думок в голові. Уява малює, як сусіди через вікно або відеонагляд спостерігають і сміються з доктора, що прийшов до них на смітник по пляшки. І поряд син, який стоїть, довірливо дивиться в очі і не розуміє, чому таке просте прохання не отримує швидкої реакції від батька.

- Сідай в машину, - скеровую трагічним голосом. Показуй, куди їхати!
Під‘їжджаємо, пакуємо в багажник мішки з пляшками з-під пива і, немов крадій, намагаюся чимшвидше звідти втекти. Приїжджаю додому, вивантажую тару. Ззаду підходить син, обнімає мене і: «Дякую, тату, за допомогу! Без Вас мені зробити це було б набагато важче». Я обертаюся, а він дивиться пильно в очі і посміхається.

Стати героєм для своєї дитини не обов‘язково через трюки на перекладині чи відпочинок за кордоном. Два пакети з порожніми пляшками, участь в його захопленнях, допомога і підтримка. Навіть, якщо потрібно переступити через свій статус. Бути батьком…

Автор: Павло Сільковський

Джерело: Facebook

ПІДТРИМАТИ ПРОЄКТ

Ми готові відповісти на Ваші питання.
Для цього зв'яжіться з нами:

+38 (044) 221-89-38
+38 (067) 233-66-20