З початку війни на сході України, кожного разу, коли активізується ворожа сторона і в душі спливає готовність боронити Україну, постає питання: «А що саме ти хочеш захищати?»
Якщо звернутись за відповіддю до Конституції України, то в юридичному сенсі це – обов’язок захищати суверенитет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Проте юридичний обов’язок випливає з природних потреб людини – безпечно проживати на своїй землі, у своєму місті, вільно спілкуватись рідною мовою тощо. Загалом для нас українців це є сфера усвідомленої національної самоідентифікації.
Та все ж не покидає думка, що всі ці надзвичайно важливі чинники, є нібито не досконалими, не доконаними підставами та недоконаними мотиваціями для готовності віддати за це своє життя та здоров’я. Має бути, щось таке, що поєднує у собі попередні чинники, наповняє їх справжнім змістом, визначає їх цінність.
У моєму світоглядному розумінні військового таким чинником є сім’я – дружина, діти, онуки, батьки, брати, сестри, їхні діти. Доречно зауважити, що найкращий опір та протидію противнику створюють мотивовані воїни. А найкраща мотивація для військового це усвідомлення важливості його боротьби, усвідомлення того, що він жертвує своїм здоров’ям, а при потребі і життям заради справжніх цінностей. До речі, важливість наявності справжньої мотивації захищати Україну червоною лінією проходить через сюжет правдивого фільму Ахтема Сейтаблаєва «Кіборги». І найбільш переконливим аргументом, серед інших пояснень мотивації захищати Україну, є пояснення бійця з позивним «Старий» про захист родини.
Також кожному військовому варто задуматись над такою реальністю…
- По-перше, лише його найближчі рідні, сім’я, переважно це дружини та матері, діти є тими, хто справді переживають за його життя, ті, хто чекають його повернення з війни, ті, хто найбільш щиро та наполегливо моляться за його охорону на війні;
- По-друге, саме дружини і батьки є тими, хто докладає найбільше зусиль для лікування та реабілітації поранених бійців, лише у сім’ї можливе ефективна адаптація учасника бойових дій, подолання посттравматичного синдрому, післявоєнна соціалізація;
- По-третє, лише сім’я є найбільш активною у допомозі повернені сина, чоловіка, батька з полону (якщо таке, не дай, Боже, станеться), або пошуку об’явленого зниклим безвісти.
- І останнє, трагічне – якщо воїн гине, то він може розраховувати на поховання у рідній землі, на малій батьківщині, коли в нього є сім’я, а не десь у безіменній могилі серед лісу чи поля.
Отож, для підтримки високого бойового духу військового є архіважливим усвідомлення наявності у нього сім’ї, рідної сімейної домівки спокій та мир якої він захищає. Тому то й вісточки з домівок, зокрема передані на «передову» малюнки дітей стають чи не найемоційнішим фактором впливу на морально психологічний стан бійців, готовність захищати своїх рідних до останнього подиху.
Хоча національне законодавство відображає, захищає та врегульовує об’єктивно існуючу форму шлюбу та сім’ї як добровільного союзу чоловіка та жінки, що створений для взаємного життя, відтворення роду та виховання дітей, такий підхід піддається все більшій критиці з боку ліберальних, антипатріотичних сил. Та традиційна природна сім’я є наріжним каменем для вітчизняної суспільної будівлі, ключовою цінністю, що підлягає захисту з боку держави. Зруйнувати сім’ю – означає зруйнувати українське суспільство і знищити головну мотивацію в обороні держави. Тому охороні та захисту цієї сфери суспільного життя державний сектор безпеки має надати особливого значення через конкретні заходи. Через те, що збройні сили призначені захищати вітчизняні базові цінності такі як суверенітет, територіальна цілісність, свобода, гідність тощо.
Для українського суспільства є національно формуючими та потребують захисту такі поняття як родина, сім’я, батько, мати, син, донька. Ці категорії у свідомості військовослужбовців трансформуються в усвідомлене глибинне бажання захищати свою сім’ю, дружину, доньку й сина, матір та батька. На додачу до таких чинників, захисники вітчизни, її патріоти (похідне від слова «батько») ототожнюють себе з синами та доньками Неньки-України. Отож, зберегти та зміцнити такий статус-кво національної, суспільної свідомості надзвичайно важливо, особливо щодо зміцнення морально-психологічного стану та бойового духу особового складу військових підрозділів ЗСУ та інших військових формувань.
Валерій Хома, полковник (зап.), кандидат юридичних наук.
Джерело: vsirazom.ua