Бути з дитиною 24/7, бачити на власні очі, як вона росте і змінюється, переживати з нею щасливі моменти й долати труднощі. Роль батька не можна недооцінювати: і тато, і мама – важливі в житті дитини.
У цьому переконані й наші співрозмовники. Сергій Цвєтков свого часу помітив, що замало приділяє уваги своїй дитині. Як виконавчий директор ГО «Міжнародний центр батьківства», він став допомагати іншим татусям у пізнанні того, що турбота про дітей повинна бути в пріоритеті обох батьків.
Письменник Артем Чапай майже два роки провів у відпустці для догляду за дітьми. Свій досвід батька двох синів він описав у книжці «Тато в декреті», що свого часу неабияк сколихнула інформаційний простір, бо ж, як каже сам Артем, мама в декреті – це звичне явище в Україні, а тато в декреті – це вже екзотика.
Поліцейський Сергій Багаліка є одним із перших чоловіків в Україні, що скористався законом, який передбачає новий вид відпустки для чоловіків при народженні дитини, і зараз перебуває в декреті зі своїм однорічним сином.
Татусі розповіли, що для них означає «бути батьком» та руйнувати стереотипне применшення цієї ролі в житті дитини. А також наші співрозмовники поділилися досвідом партнерських пологів.
Про усвідомлене батьківство від самого початку життя дитини
Сергій Цвєтков: Коли я проходив курс для татусів «Основи батьківства», організований «Міжнародним центром батьківства», там був розділ під назвою «Участь у житті своєї дитини». Пропонувалося відмічати, скільки ти провів часу зі своєю дитиною.Тобто не просто був десь поруч, а що ви робили разом. І коли я підрахував цей час, то був неприємно вражений, наскільки мало часу я приділяв своїй доньці. Я думав, що в мене як у тата – непогана ситуація, і я включений у життя своєї дитини. Підрахунок часу підштовхнув мене зайнятися громадською діяльністю і допомогти іншим татам зрозуміти, наскільки важлива ця взаємодія з дитиною, участь у житті доньки чи сина. Я почав із себе та кажу іншим, що варто на це зважати, бо діти потребують цього часу.
Артем Чапай: Поки дружина була вагітна, ні я, ні вона до кінця не розуміли, скільки догляд за дітьми забиратиме часу, уваги та енергії. І я, і вона – люди доволі амбітні, і ніхто з нас не хотів перетворюватися на домогосподарку чи домогосподаря. Тобто кожен хотів продовжувати займатися своїми улюбленими справами: і творчістю (в моєму випадку), і наукою (у випадку дружини), і виділяти час окремо на себе. Тому ми з дружиною вирішили, що буде, принаймні, справедливим ділити обов’язки з догляду за дітьми навпіл.
Ми бачили і з прикладу своїх знайомих: часто, якщо хтось один бере на себе весь догляд за дітьми, то так може тягнутися з народження й до повноліття дитини, а то й більше. Зі свого досвіду скажу: якщо ви від перших тижнів життя дитини ділили обов’язки з догляду за дитиною порівну, то і надалі це вже буде входити в звичку.
Сергій Багаліка: Дбати про свою дитину від самого початку її життя – це велика робота. Іноді думаєш, що, можливо, було б легше бути в патрулі, на роботі. Проте ті емоції, які отримуєш від того, як твій маленький починає спочатку повзати, а тоді робити перші кроки, не можна порівняти ні з чим – це такі емоції, які не забуваються. Ми намагаємося все фільмувати і все записувати, щоб потім знову переживати ці приємні моменти. Я думаю, що кожен тато, який любить свою дитину, а я певен – усі батьки люблять своїх дітей, може і повинен отримувати ці емоції від самого початку життя дитини.
Про стереотипи та страхи брати відпустку для догляду за дитиною
Сергій Цвєтков: Знаєте, я пригадав свою маму. Мої батьки виховали трьох синів. Так от, моя мама багато часу провела в декретній відпустці. Але вона не відчувала себе спокійно, постійно шукала якусь роботу, аби її не асоціювали з домогосподаркою, яка проводить багато часу вдома за хатньою роботою.
Коли ми звертаємо увагу на те, що батько чи мати залишаються вдома і доглядають певний період часу за маленькими дітьми, важливо уникати слова «домогосподарка» чи «домогосподар». Бо це зрозумілі речі: якщо ми залишаємося вдома, то ми маємо змінити підгузки, приготувати їжу, можливо, щось там поприбирати.
Коли ми говоримо про виховання дітей спільно в родині: і з чоловіком, і з жінкою, – важливо говорити про материнство та про батьківство. Тому що тут більш зрозуміло, про що йдеться, зрозуміла цінність того, чим ми займаємося.
І тоді всі інші хатні обов’язки, які з цим пов’язані, вкладаються в поняття того, що «я – батько, а я – мати, у нас є і певна цінність наших ролей, і певні зобов’язання та відповідальність».
З боку громадських організацій, коли ми говоримо про те, що варто бути чоловіком, більше залученим до догляду за дитиною, то потрібно більше акцентувати на ролі батька, аніж просто на умовно справедливому розподілі хатньої роботи.
Артем Чапай: Ви знаєте, з мого досвіду, цих стереотипів більше серед людей менш освічених. Я не хочу бути якимось «снобом», але за весь час, поки я був у декреті, мене постійно бачили сусіди. І один раз я почув, як якийсь дядько пожартував щодо мене: «Уподобился женщине, как так можно?» Але коли ти спілкуєшся з людьми з інших країн, то розумієш, що там це абсолютно нормально. Я думаю, якби моя книжка «Тато в декреті» вийшла зараз, а не п’ять років тому, вона б так само наробила галасу в інформаційному просторі. Звісно, про це зараз більше говорять, але я й досі мушу говорити на цю тему, хоча в мене діти давно уже в школі. І це підтверджує, що у цьому напрямку нам іще працювати і працювати, на жаль.
Сергій Багаліка: Наше покоління виховували по-різному, ми жили в різних умовах, і тому деякі люди абсолютно адекватно сприймають стереотип, що тільки жінка має доглядати за дитиною і тільки жінка має виховувати дитину. Насправді ми живемо в сучасному суспільстві, де ми можемо все робити порівну, а не просто казати, що хтось комусь має допомагати. Ні. Ми всі робимо одну справу – виховуємо свою дитину. І це приємно. Я сподіваюся, що я зможу передати найкраще, що є в мені, своїй дитині за цей час, поки я в декреті.
Я мало зустрічав людей, і серед своїх колег також, які б мені казали, що це якось неправильно, що чоловік йде в декретну відпустку. У більшості люди мене підтримують і, навіть навпаки, я думаю, що трошки заздрять, бо теж хотіли би більше виділити часу на свою дитину, більше віддавати їй своєї любові.
Чого бракує Україні для глибшого усвідомлення татусями своєї ролі в житті дитини?
Сергій Цвєтков: Уже на етапі вагітності потрібно усвідомлювати, що тато і мама мають максимально бути включеними в догляд за дитиною та її виховання. Бо від старту дуже багато залежить. Якщо чоловік одразу не включається, то потім це важче зробити: і жінці важче йому передавати відповідальність, і йому важче брати на себе більше якихось обов‘язків з догляду та виховання дитини.
Є такий стереотип, що жінка більше знає, що робити з дитиною від самого народження, а ти думаєш: «Ну, подорослішає дитина, тоді я вже з нею у футбол гратиму, уроки робити буду і таке інше…» Це так, але раннє включення чоловіка дуже потрібне і для чоловіка, і для жінки, і для дитини.
Про партнерські пологи та їхній вплив на подальші стосунки батька з дитиною
Артем Чапай: На мою думку, партнерські пологи – це все ж про стосунки жінки з чоловіком, а не тата з дитиною. «Бути присутнім» – зовсім не те, що народжувати, м'яко кажучи. Я був присутнім під час народження обох синів, але стосунки з ними спершу складалися зовсім по-різному. Як я писав у «Таті в декреті», зі старшим я був з немовляти, а перші місяці після народження молодшого багато був у відрядженнях (це був 2014 рік, а я працював тоді журналістом). Стосунки вирівнялися після того, як я пішов «у декрет» із молодшим. Тому що стосунки складаються з тривалого перебування разом, турботи про дитину, а не з присутності десь там один раз.
Як ми вирішили, що я буду присутнім при її пологах? Не можу пригадати, щоб про це взагалі йшлося: дружина вважала, що я там потрібен, для моральної підтримки і з практичного боку. Адже постійно, за умов української системи охорони здоров'я, потрібно кудись збігати, щось докупити в аптеці на першому поверсі, щось донести – від довідок і до банального шприца. Ти везеш дружину в лікарню – там і лишаєшся. Жодних проблем із реалізацією цього не було. Щодо самих пологів я не знав, чого очікувати. Як і неможливо заздалегідь знати, чим є турбота про дитину, скільки б про це тобі не розказували, скільки б не було прочитано. Думаю, єдина допомога жінці – це просто присутність поряд близької людини, усе інше робили, й то професійно, лікарі й акушери.
Сергій Багаліка: Ми народжували на початку карантину. У деяких пологових будинках забороняли партнерські пологи; у пологовому будинку, де народжувала моя дружина, не було таких обмежень. (У перинатальних центрах багатьох областей України партнерські пологи під час пандемії були практично заборонені. При цьому відповідного рішення Міністерством охорони здоров’я ухвалено не було: лише рекомендації щодо необхідності дотримання карантинних норм. - Прим. авт.)
У нас була дуже хороша лікарка, професійно все робила. Але було дуже складно, у першу чергу, дружині. Вона дуже довго народжувала, а я сильно хвилювався. Що дала моя присутність? Потрібно розуміти й бачити емоційний стан своєї дружини, щоб відреагувати, якщо їй щось потрібно.
У нас був один момент. Під самий кінець пологів моя дружина попросила: «Ти можеш, будь ласка, вийти?» Було особливо важко і багато крові, і вона, можливо, не хотіла, щоб я бачив її, тож я, звісно, вийшов, стояв за ширмою, хвилювався. А як тільки почув, що дитинка вже, можна сказати, виходить і плаче, то повернувся, перерізав пуповину. Це дійсно явище складне, багато крові, багато емоцій і не кожна людина готова зустрічатися із цим у реальному житті.
Також я стежив за лікарями, перепитував їх, для чого потрібна та чи інша маніпуляція. Тому я вважаю, що партнерські пологи – це дуже важливо. І кожному чоловікові я раджу народжувати разом із дружиною і знати трохи більше, ніж те, що треба буде перерізати пуповину (сміється). А дружинам раджу: якщо ви відчуваєте, що, дійсно, вам зараз важко і ви не хочете, щоб ваш чоловік чи партнер, чи будь-хто, присутній з вами на пологах, бачив вас у такому стані, не мовчати про це, а відразу сказати. Бо головне, щоб у партнерських пологах була довіра.
Матеріал підготовлено за розмовами під час «Живої бібліотеки» – проєкту правозахисної програми Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Джерело: bezpechnipolohy.org.ua