10 листопада 2021 року в столиці Молдови, Кишиневі, на Мiжнародному науковому симпозіумі пам’яті академіка Костянтина Поповича, представили дослідження назв на позначення рідного батька в українській мові кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Через скупість джерельної бази, для дослідження було обрано інтермедії, невеличкі жартівливі твори. Для передачі поняття “рідний батько” в аналізованих текстах засвідчено лексеми батько, отець, тато.
Батько
Найменування батько праслов’янського походження. У інтермедіях воно пов’язане зі значенням “чоловік стосовно до своїх дітей”, наприклад:
Та минѣ, сивъцеви, казати лгати? / Пришлося батькови от тебе лиха дождати!
Це найменування є стрижневим у групі назв на позначення найближчого родича по чоловічій лінії.
Отець
Слово отець також праслов’янського походження. Воно пов’язується з двома значеннями – “рідний батько” та “тлумачі християнського вчення”:
Давал мене отец мой до школи учити, / Аби-м умѣл іс писма добре говорити. / А написал ми бил дяк на таблици святцѣ, / Що зложили на соборѣ святіи отцѣ.
Тато
Найменування тато також праслов’янського походження. Воно є найуживанішим з-поміж трьох найменувань цієї підгрупи, наприклад:
Тату, тату! Як тя возму кием оберътати, / Не будеш знав, куди утѣкати!
Татко
Досліджувані інтермедії засвідчують і функціювання пестливого похідного татко, яке у відповідних контекстах має нормативну і для сучасної української мови форму кличного відмінка, наприклад:
Ба, коли б тебе, татку, кат пѣк, / То би я утѣк, / А коли би тебе, татъку, кат смалціовал, / То би я танціовал; / Ой, зле ти, татку, не по правъдѣ дѣлиш! / На себе пят, а на мене одино мѣриш!
Отже, інтермедії ХVІІ – ХVІІІ ст. засвідчують побутування в українській мові для передачі поняття “рідний батько” трьох лексем – батько, отець, тато.
Автор дослідження: К. ф. н. Василь ДЕНИСЮК, Уманський державний педагогічний університет ім. П. Тичини, Умань, Україна.