Не став сім’ю на паузу

“Якими не були б складними часи, які ми з вами проживаємо, хочеться поговорити про перспективи української сім’ї у післявоєнний період.” Інтерв’ю ведучого програми “Формула сім’ї” на “Радіо-М”, Олексія Травнікова з директором Міжнародного Центру Батьківства, Сергієм Цвєтковим.


Коли ти думаєш про стан української сім’ї після нашої перемоги, що найбільше тебе бентежить?


Бентежить те, що сім’ї роз’єднані і вимушені перебувати довгий час поза звичним колом спілкування. Особливо роз’єднанні діти зі своїм батьком, а жінки зі своїм чоловіком.

По-перше, чи всі зможуть просто возз’єднатись фізично, чи всі зможуть емоційно віднайти той зв’язок, який був перед розлученням? Звісно, бентежить, як будуть переживати ресоціалізацію, входження в мирне життя чоловіки, які пережили військові дії на передовій.

По-друге, бентежить те, що багато дітей бувши відлучені від батька будуть звикати до тієї ситуації, що батько не поруч, він десь, і так вже сталося. І чи можна цьому щось зарадити?


Як вплине, якщо ми будемо думати вже зараз про те, що нас очікує, на возз’єднання сімей в майбутньому, коли ми в принципі зараз навіть не уявляємо скільки ще може тривати війна, декілька місяців або декілька років?


Коли я думаю про це, то я думаю не лише про те, як воно буде, а те, як саме очікування впливає на нас вже зараз. Бо, дійсно, ми дуже зараз сфокусовані на різних викликах, новинах, ситуації на фронті, необхідності налаштовувати побут там, куди багато людей виїхало... Я думаю, що не треба ставити сім’ю на паузу в сенсі її єдності. Варто зараз думати про це, щоб не втрачати “код ідентичності”, якою є наша сім’я в повному її складі, що ми можемо робити зараз, щоб підготуватись до життя після війни? Тобто не перебувати просто в стані “паузи”, очікуючи, що якось воно все пройде, а потім вже будемо з цим розбиратись.


Як можна зараз відреагувати і підготуватися до потенційних наслідків для сім’ї, яка зараз знаходиться у стані тимчасового розлучення через війну?


Є декілька порад від профільних організацій, які опікуються питаннями сімейного життя і батьківства. Використовувати наявні можливості соціальних мереж та відео-месенджерів, щоб підтримати певні, звичні для родини ритуали. Читання казки, якщо може батько виділити час навіть раз на тиждень, щоб особисто прочитати дитині казку дистанційно. Просто обмін фотографіями про те де ми знаходимось, чим ми займаємось. Якщо такої можливості немає, щоб мама розуміла свою відповідальність, що вона має пояснити дитині де зараз батько перебуває, чим він займається. Щоб цей зв’язок, нехай в іншому форматі, але він підтримувався. І такий звичний ритм сімейного життя, нехай у дистанційному форматі, але він продовжувався.


Як на мене, багато чоловіків скептично ставляться до такого дистанційного спілкування з сім’єю. Щоб ти сказав для них, як чоловік, як батько, як тренер з усвідомленого батьківства?


Навіть не перебуваючи на передовій, я себе ловлю на думці, що цей вир нового ритму, стиснутого часу, коли дні спливають як секунди. Серед цього стану варто докласти зусилля, щоб відвести свій погляд від цього шаленого ритму воєнних викликів і новин та зосередитись на тих, хто дорогий нам, за ким ми сумуємо, за нашими дітьми та дружинами. Просто прийняти таке вольове рішення: моя сім’я потребує мене де б я зараз не був, я для них дуже важливий. І вони для мене дуже важливі, я певен, що кожен боєць на передовій, це переживає.

Прийняти вольове рішення, яким чином я можу використати час цього, навіть дистанційного, спілкування зі своєю дитиною. Про що я мав би поговорити? Перше про, що радять говорити, просто пояснювати ситуацію, залежно від віку дітей, про те що відбувається наближено до реальності, не вигадуючи фантастичних історій. Друге, витратити час на запевнення, що про тебе опікується тато, мама. І якщо тато зараз на передовій, то заради того, щоб забезпечити, щоб тобі було добре, щоб ти жив в безпеці, і тато цим займається.

 


В цьому і реалізується, певним чином, залученість батька у формування здорового майбутнього для своєї дитини?


Так, підтримувати цей постійний контакт, щоб коли відбудеться майбутня зустріч, вона була продовженням тих взаємин, які і так є. Щоб не було паузи перед цією зустріччю. Ми зараз живемо в унікальний час, коли у нас є можливості уникнути цієї паузи через наявність інтернет-технологій. Бо навіть всі кажуть, що сучасна війна в Україні відрізняється від усіх попередніх воєн тим, що вона іде онлайн. Ну якщо війна може йти онлайн, то і наші стосунки можуть в цьому форматі бути нами утримані.

Навіть розмова про буденні речі, що у тебе відбувається, які новини, як там з друзями, як там в школі? І це потрібно самому батькові, який на передовій перебуває, або просто він не бачить дитину. Бо інших новин і так багато, а пам’ятати те життя заради якого ми зараз змушені або бути на передовій, або перебувати в розлучені з нашими родинами заради перемоги. Варто пам’ятати заради чого. Щоб зберігати цю сім’ю, зберігати наші стосунки. Щоб не просто когось перемогти, а щоб перемогти заради наших дітей, заради країни, заради — родини.


За моїм спостереженням, змотивувати татусів до спілкування з дітьми є меншим викликом, аніж мотивувати чоловіка підтримувати контакт з дружиною у такому дистанційному форматі. Як ти вважаєш, чому так трапляється?


Можливо було щось втрачено перед тим? Я скажу зі свого досвіду. Півтора місяці ми з дружиною перебували окремо один від одного, вона поїхала до Рівного, я постійно залишаюсь в Києві. У нас була потреба в цьому спілкуванні. Оскільки ми практикуючі християни, ми щовечора, окрім того що ділились тим як пройшов день, завершували цей день спільною молитвою у дистанційному відео форматі, або аудіо, якщо інтернет не дозволяв відео. І я і вона цього потребували.

Не можна і не треба ставити стосунки на паузу просто через те, що ми фізично не маємо можливості перебувати разом.


Це свідчить й про те, що стосунки чоловіка з дружиною не лише фізична складова, це дещо більше.


Це дещо більше... Ті, хто консультують сімейні пари знають, що можливо для чоловіка не так принципово, що передує фізичній близькості, але для дружини, це дуже важливо! І якщо наше фізичне возз’єднання, інтимне життя після якоїсь перерви може розпочатись, як продовження тих взаємин, які ми підтримували цього часу дистанційно. Це буде набагато краще, ніж коли це станеться після якоїсь паузи, очікування чогось вже забутого чи невідомого. Мені здається буде більше перешкод, більше хвилювань, якщо це була пауза.


Що ти думаєш, чи є шанс у тих, хто розлучився на початку цієї широкомасштабної війни не в найкращій фазі своїх стосунків, продовжити ці стосунки зараз, щоб не втратити їх на зовсім потім?


На моє переконання достатньо бажання. Якщо є бажання, завжди можна почати, якщо не з нуля, то з якогось рівня, який він є. Завжди можна почати розбудовувати. Тому я не бачу в цьому проблем, якщо є бажання...

Щось саме не робиться. Все одно потрібні зусилля. Не треба очікувати, що “пауза” щось тобі дасть. Треба цю паузу подолати. Навіть раніше, коли не було інтернет-технологій, люди через листування якось вирішували це питання, підтримували взаємини, намагались уникати цієї паузи. Тим більше зараз.


Я хочу, щоб ми були творчими. Врешті реш, просто прислати СМС-ку, що я думаю про тебе, я молюсь за тебе чи ти для мене важлива...


Для дружини, для моєї і для кожної, я переконаний, важливо просто поділитись своїми хвилюваннями. Бо дуже багато хвилювань під час війни і треба комусь їх висловити. Якщо чоловік може бути тим, хто зможе розділити це, сказати, що я почув тебе, я хочу тебе обійняти, я хочу, щоб ти знала, що можеш покластися в цих обставинах і на мене, я хочу молитись за тебе... Це чудово, якщо ми можемо зробити щось добре на збудування наших взаємин... Просто добре для своєї дружини, вона ж того варта.


Я тебе слухаю і точно дві думки мене не залишають. Перше, що стосунки тривають, просто вони на відстані, але від цього не перестають бути стосунками. А друге, що це спілкування є певними цеглинками, які ми вкладаємо в розбудову майбутнього.


Так, і думаю, що це гарна ідея в цьому спілкуванні утримувати не лише те, що є, але й вже думати про те, як воно буде далі.


Це крутий момент, щоб будувати плани на майбутнє, незалежно від ого коли воно буде.


Ми мусимо розуміти, що ті, хто перебуває на передовій, вони в іншому стані. Але незалежно від цього стану родини потребує своїх чоловіків. І я переконаний, що кожен боєць потребує своєї родини, зв’язку з тією реальністю, яка не обмежується полем бою.

Нещодавно на сторінці фейсбуку я прочитав у одного з бійців поділився тим, що він свою дитину попросив не розповідати про новини війни, а розказати чи є поруч садок, там де ви зараз перебуваєте... Родина в цьому сенсі, це той самий тил для бійця, який може його підкріпити.

Я читав книгу про людей, які пережили різні страшні випробовування, загрози власному життю. То проходили ці випробовування краще ті люди, які думали про тих, кого вони люблять, до кого вони повернуться.


Ми багато говоримо про чоловіків. Але маємо підбадьорити й іншу половину. Мама, яка виїхала у незнайому обстановку з дитино, або декількома дітьми, вона передусім зосереджена на вирішуванні питань “тут і зараз”. Чи ми можемо дати перспективу для таких людей?


Можна сказати, що у мами свій фронт, в цьому сенсі. Я розумію про що йдеться, я сам знаю про таких мам. Для деяких з них, хто зараз поїхав з дітьми за океан, не лише у Європу, то там перспектива возз’єднання з батьком, чоловіком, взагалі дуже далека. Так у неї багато і побутових викликів, і емоційно вона може по різному себе відчувати і переживати усе що відбувається. Це свій стрес, але ми хоча б про це скажемо, просто щоб звернути увагу, або нагадати. І для неї, і особливо для дітей, присутність батька з її вуст, вона важлива. Важливо розділити відповідальність за те, що відбувається. Не лише на собі її тримати, а розділити з батьком відповідальність перед дітьми. І в собі теж, розділити з ним. Бо такі рішення за звичай не приймаються кимось одним. Це було спільне рішення, про це не варто забувати. І обидва несуть відповідальність за те, що родина саме таким шляхом пішла.

Ну і по-друге, дітям потрібно представляти батька. Навіть за умов мирного життя, мама має таку емоційну владу по відношенню до дітей, що багато в чому залежить на скільки батько буде присутнім в житті дітей, від того наскільки мама репрезентує його перед дітьми. Варто не забувати про цю репрезентацію. Передавати обійми від батька, передавати поцілунки від батька. З батьком узгоджувати оцей контекст в якому перебуває родина і в якому перебуває він, щоб і він розумів динаміку життя родини і родина розуміла. Щоб їх послання до дітей були десь в унісон.


Фактично, навіть дистанційно, в такий спосіб мати робить батька безпосереднім учасником виховання.


Так, є багато рішень, які родина може приймати з урахуванням думки батька. Навіть якщо він фізично тут не присутній, але з ним це можна обговорити, узгодити. І його думка буде заявлена так, що ми разом з татом прийняли таке рішення.


Думаю, це дає певні бенефіти для самої дружини, для партнерських стосунків в подружжі. Те саме справедливо і для чоловіків, якщо ти знайшов серед всього в чому ти перебуваєш час для того щоб написати дружині про своє кохання до неї.


Я собі про це так само нагадую. Бо й сам, як і багато моїх колег з Міжнародного центру батьківства, задіяний у волонтерській діяльності, яка забирає багато моєї уваги. Треба про це не забувати, не ставити родину на паузу. Не ставити життя на паузу. Це ж частина нас. Не треба втрачати тут себе. Це зв’язок з тією великою реальністю, якою вона є. Не все звелося лише до викликів цієї війни. Але все це заради чогось робиться.


Мені здається, що тут ще є частина національної свідомості. Коли ми навіть в такі тяжкі часи думаємо про родину, то тим самим ми показуємо, що для нас, для українців, перемоги, це не просто справа честі, це і те, що є основою нашої ДНК, ціннісною основою. Для українців сім’я важлива.


Багато в чому ця війна спричинена флешбеками радянського минулого, яке саме чоловіка, саме батька, хотіло вибити з родини. Бо господар в своїй родині, це була небезпека для режиму. Українці показали, що вони господарі, і для них головне не якась “ідея фікс” умовної якоїсь величі. А головне своя сім’я, своя земля, бути господарем і в родині і на своїй землі. Це глибокий корінь нашої ідентичності української.


Який, за твоїми спостереженнями, за умов війни найбільший виклик для родин?


Найперше, все ж таки, це розірваність родин. Бо будь які взаємини потребують включеності в життя один одного. Один з наших основних постулатів щодо батька полягає в тому, що неможливо бути гарним батьком, якщо у тебе немає часу для дитини. Цей час треба використати зараз за допомогою інтернет-ресурсів, щоб не втрачати, не ставити стосунки на паузу. І готуватись до майбутнього. Вольовим рішенням , включити це в розклад свого повсякденного життя.


Отже, ми з тобою віримо, що майбутнє у сім’ї після перемоги є! Віримо, що чоловіки й жінки здатні вже зараз турбуватися про майбутнє своєї родини. І на сам кінець, яке твоє побажання або порада нашим захисникам, чоловікам незалежно від того де вони зараз знаходяться?


Щоб ми, чоловіки, і мами так само, не забували, що найкращими мамами і татами для наших дітей є — ми! Для них немає інших кращих. Це великий кредит довіри, яким треба користуватись, робити крок за кроком, щоб наших дітей переконувати в цьому і надалі.

Залиште перший коментар