«Таткова майстерня» ̶ справжня знахідка для хлопчиків, яких виховують тільки мами». Ми поспілкувалися з хлопчиками, що відвідують гурток, їхніми мамами та волонтерами, які проводять заняття.
Кількість дітей, що змушені зростати без батька, з початком повномасштабної війни в Україні стрімко зростає з кожним днем. Ця проблема турбує багатьох у нашому суспільстві. Відсутність тата в сім’ї негативно впливає на психологічний стан дітей.
Довоєнна родинна статистика також неприємно вражає. Згідно з нею, в Україні розпадалося понад 60% шлюбів. з розірваних шлюбів 62% припадало на молоді сім’ї переважно у період від 3-х місяців до 1,5 року сімейного життя. Першою причиною розлучень в Україні був — алкоголзм, другою — проблема з грошима, третьою — подружня зрада. На той час половина дорослих українських чоловіків мала досвід заробітчанства, а кожен п’ятий дорослий чоловік перебував на заробітках постійно, відповідно залишаючи дитину на самостійне виховання матері. Як наслідок всього вище згаданого, половина дітей в Україні зростала без уваги з боку біологічного батька. Кожна третя дитина виховувалася вітчимом та 16% дітей знаходилися у неповних сім’ях лише з мамою. На сьогодні ця проблема збільшилася в рази, що, будемо чесні, не може не лякати.
Якщо говорити про головні причини, через які українські тати так часто добровільно покидають власні сім’ї (мова зараз, звісно, не йде про наших захисників, що героїчно воюють на фронті), то це здебільшого ̶ неусвідомленість та невідповідальне ставлення до власної ролі, як чоловіка та батька, й свого впливу на все подальше життя дитини.
Відсутність батьківського піклування здатна зруйнувати життя як дівчини, так і хлопця, так як, зростаючи вони не мають змогу побачити приклад того, хто такий є насправді чоловік, якими є особливості його поведінки та суспільні обов’язки. Це оселяє у серцях дітей розгубленість та нерідко підштовхує їх до фатальних помилок і психологічного саморуйнування. Ще змалечку такі діти нерідко проявляють себе не з найкращого боку в садочку та школі, викликаючи хвилювання вчителів та матерей. Звісно, поява вітчима нерідко здатна покращити внутрішній стан дитини, але це, авжеж, можливо за умови мудрої поведінки самого чоловіка та його здатності встановити якісний емоційний контакт.
Такий стан справ в Україні викликає все більше занепокоєння психологів, соціальних робітників та інших звичайних громадян. Рзні волонтерські органзації чи окремі активісти в умовах війни почали звертати на цю проблему значно більше уваги, працюючи як з самими дітьми, що залишилися без тата (у тому числі, й через війну), так і з дорослими. І така тенденція та активність в цьому напрямку не може не радувати.
Міжнародний центр батьківства теж, в свою чергу, не дивлячись на воєнне становище, вирішив поновити заняття в рамках гуртка Таткова майстерня, що й направлений на роботу з дітьми, які зростають без тата. Специфікою гуртка є робота саме з хлопчиками та їхніми матерями, що змушенні виховувати синів самостійно.
Олександр Чапцев, волонтер-учасник проєкту «Таткова майстерня»
«Таткова майстерня» має на своїй меті залучити дітей, у яких з рзних причини відсутній контакт з їхніми татусями (в тому числі й через те, що деякі з батьків зараз вимушені бути на фронті). Відтак, ми залучаємо до майстерні переважно хлопців від 7 до 12 років, що наразі живуть без тата.
Головним чином, у Татковій майстерні ми, чоловіки, намагаємося прищепити хлопцям навички майстрування. Здебільшого ми робимо разом вироби з дерева, але не тільки. Найкращим, безумовно, є те що, всі ці вироби можна використовувати в побуті, в повсякденному житті. Так ми, наприклад робили лавочку, чи ту ж саму годівничку для птахів взимку, також робили підставку під посуд і тому подібне. Найголовнішим є те, що діти зазвичай залюбки включаються в цей процес майстрування.
Нам, дорослим, головне встановити з дітьми якісний контакт та, так би мовити, правильно направити хід їхніх думок. Тобто хлопці отримують від нас завдання, взуалзацію та зображення розмірів відповідно для того, аби вони могли працювати покроково. І так діти починають виміряти, потім відмічати, відрзати, об’єднувати деталі одна з одною і ,таким чином, вони так весело проводять час, що навіть не помічають, як швидко він пролітає.
Загалом, реакція дітей на все, що відбувається у майстерні переважно позитивна. Деякі більш ревно та сумлінно виконують завдання, які ми оголошуємо, а деякі починають трішки імпровзувати. Проте, дітей захоплює, в першу чергу, сам процес. Іноді вони можуть щось запитати, якщо в них щось не виходить, і ми просто акуратно допомагаємо їм. А найцікавішими звісно є дитячі емоції після того як виріб вже зроблено. Вони відчувають 99 % позитиву бо бачать, що це їхній власний витвір, зроблений їхніми руками.
В кінці ми зазвичай робимо фото напам’ять. Також ми привчаємо хлопців до порядку. Тобто після того, як ми щось з ними попиляли, порзали, десь насмітили ми залучуємо їх до прибирання та нагадуємо, що усі інструменти повинні лежати на своїх місцях. Таким чином, ми показуємо хлопцям, що маємо бути справжніми майстрами від початку і до кінця. В будь-якому випадку, головне те, що по очам хлопців я бачу, що їм у нас подобається.
Андрій Федоров, волонтер-учасник проєкту «Таткова майстерня»
«Таткова майстерня» в Києві ̶ це проєкт Міжнародного центру батьківства реалізований разом з євангельською церквою «Нове життя», цілеспрямований на сім'ї, в яких мами вимушені виховувати своїх синів без батька. Чоловіки через надання саме чоловічої уваги та спілкування хлопцям, під час майстрування разом показують їм приклад того, як потрібно чоловіку поводитися з рзними видами роботи. Через спілкування ми допомагаємо хлопцям стверджуватися, як особистостям. Тим часом, мами мають можливість поспілкуватися в своєму суто жіночому колі. Чоловіки-волонтери також, чесно кажучи, радіють, що мають змогу бути самими собою та пригадати свої дитячі хобі.
Загалом, головна мета майстерні ̶ закласти в хлопчиків усвідомлення моделі чоловіка, який піклується, навчає й веде в, так би мовити, захоплюючу подорож. Також жінкам (мамам) наша майстерня демонструє, що не дивлячись на їхні можливі особисті розчарування в чоловіках, все ж є чоловіки, які можуть бути позитивним прикладом.
Євген Туманов, волонтер-учасник проєкту «Таткова майстерня»
Проект «Таткова майстерня» ̶ це простір для спілкування з дітьми, а також можливість для них провести час разом з дорослими чоловіками та відчути допомогу, яка так потрібна усім малим. Поробки, які ми виконуємо разом, часом бувають складні, і тоді як раз доросла людина поруч допомагає дитині не лякатися важких завдань, а відчути що разом вони зможуть це зробити.
Мета Майстерні це дуже багатогранне служіння і, насамперед, це виховання дітей, що зростають без батька, та встановлення з ними дружніх стосунків. Це відбувається через навчання їх праці, майструванню, користуванню різними інструментами і так далі.
Майстерня для дітей ̶ це і навчання, і розвага водночас. Також доброю річчю є те, що вони працюють в колективі і дивляться один на одного. Це стимулює їх до намагання показати, що вони вже не маленькі й можуть працювати, як дорослі хлопці.
В кінці вони завжди задоволенні. Я бачу, що дітям цікаво працювати з різними матеріалами, та отримувати різний досвід. Коли ми прощаємось, і я щоразу бачу їх задоволені усмішки, я розумію, що цей день для них пройшов не дарма. Діти завжди дуже дякують за проведене заняття, і мами також.
Вікторія Білякова, мати хлопчика, що відвідує майстерню
Ми взнали про «Таткову майстерню» завдяки якомусь благодійному фонду, але я, на жаль, не пам’ятаю його назви. Хтось надав мені контакти. Так як ми з чоловіком розійшлися, і я залишилась з сином сама, дитині дуже не вистачало чоловічої уваги та навичок, які може дати тільки тато. Отож я з задоволенням вхопилася за цю можливість.
Ми розпочали їздити до майстерні, де одразу ж відчули цю дуже теплу й доброзичливу атмосферу. Дитина швидко увійшла в контакт з чоловіками, що його навчали. Ми з мамами у той час, коли наші сини займаються, почали влаштовувати чаювання разом, і всі перезнайомилися. Потім до нас стала приходити жінка-психолог, з якою ми розбирали рзні життєві ситуації та проходили тести. Останнім часом з нами займалася дівчина, що навчала пілатесу та масажам обличчя. Тобто мамам там також дуже цікаво. Ми завжди з задоволення чекаємо нового заняття для того, аби відволіктися, надихнутися та приємно провести час.
Ми з сином, загалом, відвідуємо майстерню вже другий рік. Йому майстерня сподобалася з першого ж заняття, тому він з нетерпінням чекав на наступне.
з собою до майстерні ми зазвичай нічого не беремо. Нас там забезпечують усіма необхідними матеріалами. За це ми є дуже вдячні. Велика взагалі подяка тому, хто створив цей гурток для дітей, що не мають татусів. Це безцінний гурток та безцінний досвід. Син навчився тримати пілку, пиляти дошки, забивати цвяхи, вкручувати шурупи, навіть робити маленькі табуретки для мам.
Мені дуже подобається те, як цей гурток допомагає моєму синові закрити потребу у спілкуванні з чоловіками. Він просто біжить до майстерні та чоловіків, що його навчають.
Олексій, син Вікторії Білякової, про «Таткову майстерню»
Мені дуже подобається, що ми робимо різні вроби для дому: лопатки, табуретки, мечі і багато чого іншого. На Новий рік нам давали безкоштовно яйця, молоко, солодкі подарунки та гарне мило, яке можна було подарувати мамі. Я знайшов там багато друзів, вчителі також мені подобаються.
Олена Овчаренко, мати хлопчика, що відвідує майстерню
«Таткова майстерня» ̶ справжня знахідка для хлопчиків, яких виховують тільки мами. Мій чоловік помер кілька років тому, і через це моєму синові Паші не вистачало чоловічої уваги та корисних чоловічих порад, тому він зростав замкнутим та невпевненим у собі хлопчиком. До того ж, і мама весь час працювала...
Завдяки «Татковій майстерні» мій син розкрився, став більш впевненим в собі, почав частіше посміхатися, зустрів справжніх друзів. Кожен раз він чекає субботи з нетерпінням для того, щоб поїхати в майстерню. За це ми щиро вдячні всім організаторам.
Також окрема подяка за органзацію цікавих та корисних зустрічей для нас, мам. Це дійсно дуже важливо для нас, адже дає можливість відволіктись від усіх труднощів та відпочити душею та тілом.
Павло, син Олени Овчаренко
Мені подобається «Таткова майстерня» тому, що там вчать, що таке чоловіча робота, і я навчаюсь цьому для свого майбутнього. Наприклад, моя дружина попросить мене зробити стілець, і я зможу його зробити. А ще в майбутньому я зможу створити для своїх дітей дерев’яні іграшки. Мені в майстерні весело та цікаво. Тут у мене з’явилися друзі. Щиро дякую.
Юлія Ревенко, мати хлопчика, що відвідує майстерню
Я дуже щаслива, що дзналася про цей чудовий проект. На сьогоднішній день я виховую сина одна і немає кому навчати мого сина працювати з деревом та інструментами. В «Татковій майстерні» з хлопцями працюють чудові вчителя чоловіки. Загалом, для мого сина, «Таткова майстерня» ̶ це поєднання навчання та спілкування одночасно.
Данило, син Юлії Ревенко
Хлопець поділився, що ходити до майстерні йому сподобалось і він радіє, що може там навчатися робити поробки з дерева.
Такий гурток, як «Таткова майстерня» є лише одним з способів допомоги дітям, що потребують чоловічої уваги та піклування. Сподіваємося що невдовзі усвідомленість наших чоловіків підвищуватиметься (особливо, це стосується молодих татусів), і все більше дітей матимуть поряд свого рідного люблячого батька. Це неодмінно знизить ризик отримання психологічних та душевних проблем у дітей й здійснить позитивний вплив на все їх подальше життя.. Звісно, ми щиро співчуваємо всім сім’ям, що втратили чоловіків на війні та сподіваємося на особливо пильну увагу українських волонтерів до цих родин.