Психологи благодійного фонду "Голоси дітей" помітили, що останнім часом до них почастішали запити щодо булінгу, особливо по відношенню до дітей ВПО. Як підтримати дитину, як спілкуватися з вчителями, чому не можна ігнорувати булінг – розповідає психолог фонду Катерина Базиль.
Припустимо, ви переїхали з прифронтового міста у відносну безпеку. При цьому ваша (зазвичай старанна) дитина перестала цікавитися навчанням, намагається під будь-яким приводом пропустити школу, виглядає сумною і розгубленою. Можливо, це не просто підлітковий бунт, а проблемні взаємини з однокласниками, але причиною може бути й булінг у школі.
Викидання речей, обзивання, фізичне насильство – все це може призвести до небажання відвідувати школу.
Як відрізнити булінг від звичайної сварки
Конфлікти між дітьми – частина дорослішання. Часто буває, що діти не поділили якусь річ, посварилися і не розмовляють. Іноді сварка швидко вичерпується і більше не повторюється. Тоді це не булінг.
Булінг – це цілеспрямоване завдання кривди однією дитиною іншій, що повторюється. Наприклад, обзивання, образи, приниження, погрози, психологічне або фізичне насильство, штовхання, побиття, псування речей тощо. Важливо, що нападки спрямовані на одну й ту саму дитину і відбуваються з разу в раз.
До булінгу здебільшого схильні діти віком десяти-одинадцяти років. У дошкільнят агресія не є усвідомленою. Вихователь швидко розв’язує проблему і пояснює дитині, що не так. Для початкової школи цькування теж не дуже властиве. Булінг здебільшого проявляється після десяти років. Чому?
Саме у в цьому віці з’являються питання – хто я в цьому світі й для чого тут з’явився? Діти починають самостверджуватися і конкурувати. Їм важливо привертати до себе увагу і виглядати авторитетом для інших.
Малюки теж кричать і агресують, щоб отримати увагу батьків. Проте підлітки змагаються не лише за батьківську турботу, а й за визнання соціуму. Не розуміючи, як його досягти, вони часто намагаються привернути увагу агресивними нападками на однолітків.
Дитина ВПО – у групі ризику
Для булерів важливо відчувати перевагу над іншою дитиною, а також налаштовувати проти неї інших. Часто агресію проявляють фізично сильніші, вищі зростом діти, або ті, чиї батьки мають краще матеріальне становище. Зовнішній вигляд, речі, одяг, ґаджети – будь-що може стати об’єктом конкуренції. У цьому сенсі діти ВПО – в групі ризику.
Вони можуть мати нестабільний емоційний стан, а отже, потребувати більше підтримки й уваги від дорослих. До проблем підліткового віку додаються ще й виклики несподіваної й часто небажаної зміни способу та місця життя. Через це діти переселенців можуть бути трохи розгубленими, неуважними чи немотивованими.
Інтеграція у клас – це завжди ініціація в уже сформованій підлітковій спільноті. У новому класі діти ВПО заново повинні здобути той статус, який мали в попередньому колі спілкування. У ході переїзду чи ще за життя на прифронтових територіях діти ВПО могли стати свідками страшних подій, пережити втрату домівки, рідних, зрештою, своїх улюблених речей. Це робить їх більш вразливими. У віці 10-11 років така чутливість може сприйматися як слабкість, а отже, – привід для булінгу.
Психологи благодійного фонду "Голоси дітей" мали справу з випадками булінгу як з боку дітей ВПО, так і тими, що спрямовані проти дітей ВПО. Серед причин – зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, достаток сім’ї, інакшість регіону тощо.
У булерів – теж проблеми
Коли йдеться про булінг, слід обов’язково працювати з обома сторонами конфлікту. Діти, які задираються і цькують інших, потребують допомоги та підтримки дорослих не менше, ніж жертви цькування.
Поширеною причиною для булінгу є занижена самооцінка дитини. Зовнішня зверхність і задиркуватість підлітка часто є результатом неспроможності справитися з внутрішніми проблемами. Потребу цькувати інших може викликати гнітюча атмосфера в сім'ї. Приміром, батьки тиснуть на підлітка вдома, а в школі вже він чи вона зливає агресію на інших.
У роботі з булером варто, перш за все, зрозуміти природу його поведінки та психоемоційний стан. Бажання зробити іншому боляче – це лише компенсаторний механізм. Насправді боляче самій цій дитині. Критично важливо з’ясувати причину агресії і працювати з нею, а не з наслідками.
Як діяти дорослим
У мінливому світі дітям неможливо забезпечити абсолютно комфортне середовище зростання. Задача батьків – навчити їх справлятися з викликами, які перед ними ставить цей непевний світ. Дитина, що стикнулася з булінгом насамперед має знайти підтримку сім’ї. Попри декларовану автономність, підлітку важко впоратися з проблемою самостійно.
Батькам варто знайти підхід до дитини і поговорити, порадити, як реагувати, до кого звертатися за допомогою тощо. У жодному разі не слід перекладати вину за цькування на жертву і розігрувати сценарій «сам винен». Дорослі мають закликати не ігнорувати знущання, пояснити, що немає нічого ганебного у зверненні за допомогою до вчителя, завуча чи шкільного психолога.
Часто знущання однокласників над дитиною настільки обурюють батьків, що ті можуть зірватися і влаштувати скандал вдома. Втім, у такій ситуації якраз важливо приборкати емоції. Спокій дорослих допоможе дитині впоратися з власним емоційним станом. З’ясувавши деталі проблеми, батькам варто врівноважено поговорити з вчителями та адміністрацією.
Батьки дитини, яку ображають, у жодному разі не повинні самостійно «перевиховати» підлітка, що проявляє агресію. У дорослих не має права втручатися у виховання дітей інших сімей. Шкільна адміністрація та психолог мають стати медіатором між сторонами конфлікту. Пам’ятаємо, що причиною для булінгу є нестабільний психоемоційний стан самого булера. Звинувачення такої дитини може лише поглибити її проблеми.
Якщо адміністрація школи не реагує на звернення дітей та батьків про випадки булінгу, не намагається відшукати глибинну причину конфлікту і карає булера, мабуть, варто задуматися про зміну закладу освіти.
Перед переїздом і зміною школи внутрішньо переміщеним особам бажано поговорити з дітьми про булінг, пояснити, чому це відбувається і як слід поводитися в новому середовищі. До прикладу, булерам важливо, щоб жертва образилася або розсердилася. Тому можна порадити дитині уникати прямих реакцій на булінг, а натомість повідомити про випадок класному керівнику, психологу або будь-якому дорослому в школі.
Довірливі батьківсько-дитячі стосунки – запорука того, що дитина ділитиметься шкільними проблемами. Вибудовування таких стосунків – щодення задача. Батьки мають звертати увагу не лише на проблеми дітей, але й на власні психоемоційні стани. Можливо, саме їх віддзеркалює дитина. Часто, аби стати опорою для підлітка, треба спочатку розібратися з собою.
Автор: Мар’яна Матвейчук, джерело: https://life.pravda.com.ua/