Стати батьком, що тренує емоційний інтелект дитини

Еріка Райшер, доктор наук, психолог і консультант для батьків, у своїй книжці «Супер батьки», пропонує золоті правила для найефективнішого виховання дітей. Багато з них, це готові стратегії, які на практиці допомагають батькам змінювати проблемну поведінку дітей, формувати міцні сімейні зв’язки та наставляти дітей на шлях становлення щасливими, добрими і відповідальними дорослими.


Зокрема, Райшер звертає увагу на те, що багато батьків сприяють фізичному розвитку дітей і допомагають їм у навчанні, але дійсно великий вплив на благополуччя і майбутній успіх вашої дитини матиме розвинутий емоційний інтелект, якого можна досягти завдяки тренуванню емоцій.


Що таке емоційний інтелект?


Емоційний інтелект — це набір навичок, які дозволяють людям розпізнавати і розуміти свої почуття, а також ефективно виражати і керувати ними. Разом із самосвідомістю (вмінні проводити самоаналіз щодо ідентифікації власних думок, почуттів, емоційних тригерів, припущень, очікувань тощо), емоційний інтелект є наріжним каменем важливої здатності відповідати замість реагувати (не піддаватися емоційним пориванням, щоб вони не впливали на ваші дії).


Діти, які навчилися розпізнавати свої почуття і керувати ними, більш стійкі до стресових ситуацій, мають кращі соціальні навички та менше проблем з поведінкою, значно рідше переживають тривогу і депресію, а також мають ряд інших переваг.


Тренування емоцій може стати найважливішим заняттям з диною. Цей процес складається з чотирьох етапів:


1. Визначення


Діти мають навчитися розпізнавати що саме вони відчувають, перш ніж прийняти рішення, як діяти далі. Батько може допомогти дитині визначати і давати назви почуттям, співпереживаючи дитині й ставлячись з повагою до сприйняття дійсності з її точки зору. Намагайтесь виходити за межі основних чуттєвих слів, таких як «розгніваний» і «сумний», використовуйте натомість широкий спектр слів, які передають багате розмаїття емоційних переживань, як-от «розчарований», «пригнічений», «збентежений», «радісний», «замислений» тощо. Разом з розширенням емоційного словникового запасу розвивається емоційний інтелект дитини.


2. Підтверджування


Показуйте своїм дітям, що ви розумієте, чому вони почуваються так чи інакше. З іншого боку, підтвердження почуттів не означає, що ви схвалюєте поведінку, яка може супроводжувати це почуття. Ви можете поспівчувати гніву вашої дитини (почуття) через те, що хтось вихопив у неї іграшку, але не схвалювати удар (поведінка), який супроводжував це почуття.


3. Тренування


Обговоріть з дітьми, яким чином вони можуть наступного разу інакше відреагувати, щоб досягнути більш позитивного результату. Завчасне планування і повторення (репетиція) дозволить дитині повправлятися у новій відповіді. Повторення також підвищить вірогідність того, що дитина застосовуватиме новий варіант відповіді на ту чи іншу ситуацію у майбутньому.


4. Керування


Методи керування сильними почуттями можна вивчити чи переглянути на етапі 3. В ідеалі, ви моделюєте ці навички регулювання емоцій у повсякденному житті. Привчайте дітей до різних методів керування почуттями замість того, щоб реагувати в емоційно напружених ситуаціях. Прагніть того, аби дитина навчилася заспокоюватися і робити усвідомлений вибір щодо того, як краще відповісти у тій чи іншій ситуації. Дитині складно дотримуватися нових відповідей на ситуацію, якщо вона знаходиться у лещатах сильних почуттів.


Ось декілька прикладів методів регулювання емоцій:


  • глибоке дихання;
  • використання потужних поз. За словами соціолога Еймі Кадді, потужні пози — це позиції тіла, які можуть знижувати рівень стресу і підвищувати впевненість (один з прикладів: стати рівно, розпрямити плечі, ноги нарізно, руки на стегнах);
  • боротьба з негативними думками;
  • прогулянка надворі;
  • розмова з другом;
  • фізичні вправи;
  • прослуховування музики;
  • візуалізація позитивного результату;
  • розмірковування про людей, які надихають;
  • молитва;
  • вчинки вдячності і доброти.

Як це працює на практиці?


Уявіть, що ваша дитина щойно сказала чи зробила щось таке, що порушує ваші правила або цінності. Наприклад, на гральному майданчику біля школи ваш син забрав м’яча у дитини, яка відмовлялася ділитися іграшкою.


У такому разі емоційний тренінг може виглядати так:


  1. Визначення: «Сонечко, я чув про випадок з м’ячем, який трапився сьогодні у школі. Мені сказали, що Михайлик відмовився поділитися з тобою м’ячем, і ти через це дуже засмутився». (Слухайте.)
  2. Підтвердження: «Я розумію, що ти гніваєшся і засмучуєшся через те, що він не дав тобі м’яча і не дотримувався правил гри на майданчику. Вам варто було гратися по черзі. Тому він не мав відмовитися. Я б також дуже засмутився, якби опинився у подібній ситуації». (Слухайте.) «Разом з тим (відмовтесь від слова «але» у реченнях, що покликані запевнити у співпереживанні), незважаючи на те що Михайлик вчинив неправильно, тобі також не можна було забирати у нього м’яча, навіть якщо була твоя черга з ним гратися (зосередження на поведінці). Якщо ми силою будемо забирати щось в іншої людини, це показуватиме нашу неповагу до неї (обґрунтування).
  3. Тренування: переходьте до цього етапу, коли дитина заспокоїться і буде готовою вас сприймати. «Тому давай подумаємо, як можна по-іншому відреагувати у подібній ситуації. Як гадаєш, як краще вчинити, якщо тобі здається, що з тобою повелися несправедливо?»
  4. Керування: вислухайте пропозиції дитини щодо альтернативної відповіді на ситуацію і, за необхідності, запропонуйте власний варіант. Тоді обговоріть переваги і недоліки кожного з них. Допоможіть дитині обрати той варіант, який їй здається кращим. Після цього прорепетируйте його з дитиною і обговоріть стратегії регулювання емоцій, які дитина зможе застосувати, щоб залишатися спокійною. «Уявімо, що я Михайлик. Я збираюся зробити те, що зробив він, а ти спробуєш відреагувати так, як ми щойно обговорили. Не забудь застосувати одну з технік заспокоєння, наприклад глибоке дихання чи коротку прогулянку».

А тепер відтворіть цю сцену з дитиною кілька разів. Нехай дитина практикує новий спосіб реагування на стресову ситуацію. Необов’язково наступного разу дитина відреагує по-іншому, але з часом і завдяки тривалій практиці здатність дитини керувати своїми почуттями і розв’язувати конфлікти значно покращиться.

Залиште перший коментар