Взаємостосунки між батьками і дітьми, організовані за принципом переваги і підпорядкування, чим-далі виявляються вкрай неефективними. На думку таких дослідників, як Адлер та Дрейкурс, батьки, які продовжують спілкуватися із своїми дітьми з позицій влади і переваги, не усвідомлюють того, що діти сприймають їх як рівних партнерів у комунікації. Розмова «зверху вниз» з дітьми призводить, як правило, до того, що діти таким же чином починають спілкуватися зі своїми батьками або взагалі замикаються в собі, намагаються не реагувати на батьків та, врешті-решт, навіть зневажають їх.
Переважна більшість сучасних іноземних і вітчизняних досліджень з виховання стосується встановлення залежності між батьківським стилем поведінки і діяльністю дитини.
Авторитетні батьки
Якщо дитину виховують авторитетні батьки, то вона виростає ініціативною, товариською, доброю, емпатійною. Авторитетними вважаються ті батьки, які люблять і розуміють дітей, вважають за краще не карати, а пояснювати, що є добре, а що – погане, не остерігаються зайвий раз похвалити та підбадьорити. Такі батьки вимагають від своїх дітей осмисленої поведінки і намагаються допомогти, чуйно ставляться до їхніх запитів. Разом із тим, такі батьки, зазвичай, виявляють твердість характеру, стикаючись із дитячими капризами, а, тим більше, – з невмотивованими спалахами гніву чи агресії. В таких сім’ях діти є, як правило, допитливими, намагаються обґрунтувати, а не нав’язати свою точку зору, вони досить відповідально ставляться до своїх обов’язків. Ці діти набагато легше (порівняно зі своїми ровесниками) опановують соціально прийнятні та заохочувальні форми поведінки. Вони є енергійними і впевненими в собі, у них краще розвинені почуття власної гідності і самоконтроль, їм легше вдається налагодити хороші взаємостосунки з однолітками.
Авторитарні батьки
У авторитарних батьків діти здебільшого бувають дратівливими, схильними до конфліктної поведінки. Авторитарні батьки вважають, що дитині не слід давати надто багато свободи і прав, що вона має беззаперечно, без нарікань та супротиву підкорятися їхній волі, авторитету тощо. Не випадково ці батьки в своїй виховній програмі, навіть якщо прагнуть сформувати у дитини дисциплінованість, як правило, не дають їй можливості для вибору варіантів поведінки, обмежують самостійність дитини, позбавляють права заперечувати дорослим, навіть коли дитина має рацію. Авторитарні батьки не намагаються бодай частково обґрунтовувати свої вимоги щодо дитини. Жорсткий контроль поведінки дитини – основа їхнього виховання, яке не виходить за межі суворих заборон, доган і – нерідко – фізичних покарань. Поширеним способом дисциплінарного впливу на дитину у таких батьків є загрози та заперечення.
Авторитарні батьки, вибудовуючи власну модель взаємодії з дітьми, виключають душевну близькість у взаємостосунках, вони зовсім не приймають похвалу як виховний засіб стосовно своїх дітей. Жорсткий контроль рідко дає позитивні результати. У дітей за умов авторитарного виховання формується лише механізм зовнішнього контролю своєї поведінки та діяльності, розвивається почуття провини або страху можливого покарання і, як правило, вони демонструють досить слабкий рівень самоконтролю (або взагалі самоконтроль є відсутнім), Діти авторитарних батьків часто не можуть встановлювати контакти з однолітками через свою постійну пересторогу і навіть ворожість щодо оточення. Такі діти є підозрілими, похмурими, тривожними, невдоволеними і, внаслідок цього, – вони відчувають себе нещасливими.
Поблажливі батьки
Поблажливі батьки виховують, як правило, імпульсивних, агресивних дітей. Такі батьки не здатні контролювати своїх дітей, вони дозволяють їм поводитись, як заманеться, не вимагаючи від них відповідальності, самостійності і самоконтролю. Дітям дозволяється робити все, що захочеться. Батьки зрештою не звертають уваги на спалахи гніву й агресивну поведінку своїх дітей, в результаті чого трапляються неприємні ситуації. У цих дітей набагато частіше трапляються негаразди з дисципліною, часто їхня поведінка стає просто некерованою. Поблажливі батьки реагують зазвичай досить гостро – грубо і різко висміюють дитину, а в поривах гніву можуть навіть застосувати фізичні покарання. Вони, таким чином, позбавляють дітей батьківської любові, уваги і співчуття. Методи виховання у таких батьків є суперечливими, неузгодженими тощо. Все це призводить до того, що у дітей не виникає ніякого бажання опановувати соціально прийнятними формами поведінки, завдяки чому у підростаючого покоління формується самоконтроль і почуття відповідальності. Діти докладають зусиль, щоб уникнути чогось нового, несподіваного – зі страху, що у разі зіткнення з цими ситуаціями вони не зможуть обрати адекватну (або правильну) форму поведінки. Такі діти характеризуються незрілістю суджень, постійним невдоволенням, низьким рівнем самоконтролю, заниженою самооцінкою. Їм досить нелегко впоратися зі своєю імпульсивністю та зарозумілістю, тому друзів у них є мало або взагалі немає.
Поради сучасним батьками
Виявляти терпимість
Вчені, які відносяться до гуманістичного психологічного напрямку, говорять щодо безумовної любові до дитини з боку батьків. Батькам не варто критикувати дитину, якщо у неї щось не виходить, а слід ставитися терпимо до її помилок. Батьки мають розуміти, що у кожному віці для будь-якої дитини існує певне коло справ, з якими вона може впоратися. В результаті того, що дитина формується, розвиваються її особистісні якості. Коло справ, доступних для неї, також має розширюватися, і дитина починає виконувати ці справи самостійно. І навіть у випадку, якщо дитина не робила певних речей, вона переносить алгоритм їхнього виконання з однієї задачі на іншу. Іншими словами, завтра дитина буде сама робити те, що сьогодні робила з батьками (або з одним із батьків), і саме завдяки тому, що це було «з батьками».
Бути доброзичливим
У спілкуванні з дитиною головною передумовою здійснення успішної взаємодії є доброзичливий тон. Не слід займати позицію «над дитиною»; щодо останньої діти є найбільш чутливими, і, як правило, повстають проти неї. Тоді-то діти і починають чинити опір батькам, не погоджуватися з очевидними моментами, оскаржувати «безперечне». Дорослі, безумовно, мають пам’ятати, що досить важливим моментом у спілкуванні з дитиною є збереження позиції «на рівних». Причини труднощів у комунікації з дитиною часто бувають «прихованими» у сфері її почуттів. Тоді використанням практичних дій – показати, навчити, спрямувати – дитині не допоможеш. У таких випадках кращим виходом із такої ситуації є застосування психотерапевтичної техніки активного слухання. Активно слухати дитину означає «повертати» їй в бесіді те, що вона вже нам розказала, і, при цьому, емпатійно ставитися до почуттів дитини.
Дисциплінувати з повагою
Караючи дитину, правильнішим буде позбавляти її певних приємних речей, ніж робити дитині зле. Тон, яким повідомляються вимоги або заборони, має бути скоріше дружньо-роз’яснювальним та обґрунтованим, ніж владним. Під час покарання дитини за певний вчинок не можна допускати критики її особистості. Для того, щоб налагодити дисципліну, слід, насамперед, у процесі спілкування з дитиною враховувати її емоції та переживання, інтереси й потреби. Таким чином, ставитись до дитини з повагою, як до особистості.
За матеріалами альманаху «Актуальні проблеми психології. Том V. Випуск 20», Комплієнко І.О. Психологічні передумови становлення гармонійних сімейних взаємостосунків. 2020 р.