Хтось колись розповів батькам усіх хлопчиків міф про те, що політика ізоляції нормальна для юнаків, і ми всі гуртом повірили. Тож, коли хлопці, входячи в перехідний вік, починають відмежовуватися від світу, ми дозволяємо цьому відбуватися. А потім вони виходять із нього чоловіками (або принаймні змужнілими хлопцями), і ми думаємо: «Що то за хлопак, і чому про його функціонування мені майже нічого не відомо?».
Якби хлопчачий перехідний вік міг вийняти маркетолога для розроблення логотипа, це були б зачинені двері. Якби логотип зробили анімованим, двері б грюкали. Тестостерон та інші речовини, які виробляються в тілі, штовхають хлопців до усамітнення, однак наші стратегії під назвою «облиш його», «дай йому спокій», «розслабся» лише примножують тишу. Настав час нам усім відмовитися від упередження, ніби наші сини не хочуть говорити.
Маючи попідруч ці 10-ть правил для розмови, ви зможете занурюватися в бесіди із сином про перехідний вік, секс, наркотики та все інше. Пропоную вашій увазі інструкцію, як говорити з хлопцями про перехідний вік, величезні фізичні, соціальні й економічні зрушення, які він спричиняє. Обережно, спойлер: усі ці поради однаковою мірою стосуються й дівчат.
1. Почніть говорити
Візьміть усе своє зніяковіння щодо будь-якої з тем й помножте на сто. Такий дискомфорт відчуває ваш син. Тож відкиньте свій страх. Щоб почати розмову зі своєю дитино, вам доведеться закинути м’яч на її поле. Отже, почати розмову. Уголос. Із сином. Навіть якщо всередині все помирає.
2. Слухайте.
Коли дитина відкривається для розмови (з кимось це трапляється раніше, з кимось — пізніше), слухайте. І ставте запитання. Це найпростіший спосіб уникнути домінування в розмові. Не варто просто розпилювати свою мудрість (хай якими геніальними видаються вам власні поради), а щиро поцікавтеся думкою сина. Ви навіть можете відкрити щось нове для себе.
3. Уникайте зорового контакту.
Принаймні на початкових стадіях уникайте ситуацій, у яких ви сидите навпроти. Машина — ідеальне місце, бо, очевидно, ви дивитися на дорогу, і син не потрапляє під ваш прямий погляд. Те саме стосується моменту, коли бажаєте на добраніч і вимикаєте світло — у момент, коли ви буквально не бачите одне одного, загати можуть прорватися. Або ж оберіть власні улюблені час і місце, удайте, ніби розмовляєте з людиною, якої поруч зараз немає. Це допомагає проламати кригу. Це також пояснює незбагнений успіх текстових повідомлень і соціальних мереж.
4. Відкладіть телефони.
Коли вже йдеться про те, що відбувається на екранах... Якщо ви намагаєтеся налагодити контакт, переконайтеся, що ваш син не дивиться в телефон. Вам не вдасться привернути його увагу, якщо вона зайнята чимось іншим.
5. Звертайте увагу на повчальні ситуації.
Для важливої розмови не обов’язково призначати зустріч своїй дитині. І жахливих ситуацій можна не чекати. Просто вилучайте корисне з усього, що відбувається, й обговорюйте: коли автобус проїжджає повз неприйнятне рекламне оголошення, а ви не можете повірити, що таке взагалі законно розміщувати; коли хтось іде вулицею в хмаринці аромату манго — зверніть на це увагу, а не ігноруйте (якщо не знаєте, що то за «хмаринка», знайте: це дим від електронних цигарок). Спирайтеся на поведінку інших людей — як погану, так і хорошу, — аби наочно продемонструвати дітям, чого ви очікуєте від них. Можливо, вони почнуть звертати увагу на ВАШІ звички, тож спробуйте не гніватися.
6. Пояснюйте без читання моралей.
Щоразу, роблячи заяву чи вводячи певне правило, пояснюйте його. Ні, ви не виправдовуєтеся, радше обґрунтовуєте правило — так дитина зможе виконувати його поза межами дому (чи бодай поза межами вашого поля зору). «Ні» — це насправді самодостатнє речення, але «Ні, тому що...» — ефективніший підхід. Нехай пояснення буде коротким, щоб ви не впадали в прірву читання нескінченних моралей. Від цього множаться тиша і страх, а довгі нотації часто просто проходять повз вуха. Діалог — ключ до успішного батьківства. Отож уникайте монологів і намагайтеся зробити чи не кожну розмову двосторонньою.
7. Будьте терплячими.
Щоб успішно пробігти марафон підліткового віку, розмовляйте часто, розмовляйте протягом багатьох років, але не кваптеся. Коли розмова сходить нанівець — а так ставатиметься, — опановуйте тишу, дозволяйте дитині самій порушувати її, коли буде готова. Якщо вашому синові цілком нормально сидіти мовчки, можете час від часу щось у нього запитувати або додавати дрібки інформації, доки він скаже: «Годі, я все зрозумів». Чи не вийде з кімнати. Так теж буває. Це нормально.
8. Звертайте увагу на позитивне, але не обіцяйте золотих гір.
Підлітковий вік, принаймні деякі його періоди, сповнений незграбності. Ненав’язливо звертаючи увагу на зміни, які відбуваються, ви допомагаєте синам пройти цей етап гармонійніше. Наприклад, якщо у вашого сина сильний вугровий висип, але водночас він швидко росте й комфортно почувається в новому тілі, зазначте переваги його нового зросту. Чи, навпаки, якщо ваш син невисокий, але має ідеальну шкіру, наголосіть на його перевагах. Ваша мета не принизити, а нагадати своїй дитині, що існують певні речі на цьому шляху дорослішання, які варто сприймати як даність. У підлітковому віці діти часто ладні вважати, що у сусіда трава зеленіша. Але пам’ятайте: жити в підлітковому періоді — те саме, що на вулкані. Часом те, що не турбувало вчора, починає непокоїти сьогодні. Хлопчик, який був найвищим у шостому класі, може не дотягти до середнього зросту в старшому віці. Хлопця з ідеальною шкірою обличчя може обсипати прищами на спині. Не варто через це перейматися. Часом у когось трава дійсно зеленіша.
9. Знайдіть собі заступника.
Про деякі речі ваш син не захоче говорити. Це нормально. Просто розробіть план дій заздалегідь. Запитайте, до кого крім вас, він звернувся б за важливою порадою. В ідеалі це має бути людина, якій ви обоє довіряєте і яка хоча б на декілька років старша. Найкращий друг-одноліток — не бездоганний вибір для цієї ролі. А зараз важливий момент. Увага: попередьте обрану людину! Підготуйте її до того, що ваш син може до неї прийти й навіть поділіться думками про те, що можна сказати йому в певній ситуації. Немає нічого гіршого, ніж без попередження опинитися в статусі старшого порадника під час екстрених подій.
10. І, нарешті, якщо не вийшло, пробуйте знов і знов.
Можливо, найцінніша порада в цьому списку буде не про те, що варто говорити зі своїми синами, а про те, що варто припинити аж так картати себе. Якщо ви припустилися помилки — а це трапляється з усіма, — визнайте це й рушайте далі. Ми помилятимемося, доводитимемо дітей до сліз, установлюватимемо абсурдні правила, казатимемо те, чого не маємо на увазі, сміятимемося не в тих місцях, каратимемо не пропорційно до провини, пропускатимемо речі, які вимагають дисципліни, надто виразно закочуватимемо очі, надто яскраво проявлятимемо емоції, кричатимемо, не кричатимемо, припускатимемося всіх перелічених помилок. Ми — люди. Коли ви робите щось не те, установлюєте дурне правило, неадекватно реагуєте, визнайте це, перепросіть за потреби, а потім дайте собі другий шанс. Зробіть заново. Це і є батьківство.
Автор: Д-р Кара Неттерсон, з книги «Тонке мистецтво виховання синів»