Який ваш найперший спогад про матір? Дайте собі хвильку, щоб відповісти на поставлене запитання та віднайти свій найбільш ранній спогад про маму...
Можливо, ваш батько теж розмовляв із вами, поки ви були в лоні його дружини, але він був десь там, за межами вашого світу. А ви тут, разом із мамою, де тепло й безпечно. Так само й після народження перші місяці свого життя ви переважно перебували на руках у мами, біля її грудей, очей, усмішки... Слухали її аґукання та пояснення про те, що відбувається з вами.
Первісне злиття немовляти з його матір’ю є таким щільним емоційним симбіозом, що особистості малюка поза її межами начебто й не існує. Іншими словами, особистісні межі матері вміщають дитину як свою невід’ємну частину. Зверніть увагу на те, як мами описують діяльність своїх малят: «Ми поїли», «Ми попісяли», «Ми поспали», «Ми втомилися», «Ми голодні», «Нам погано,» «Нам добре» й т.д.
В одному з експериментів матерів із їхніми малюками заводили до кімнати з великою кількістю різноманітних іграшок. Виявилося, що, не змовляючись, мати й дитина фокусували свою увагу на одній і тій самій іграшці. Це дослідження яскраво ілюструє, наскільки психологічні світи матері та дитини тісно пов’язані й тонко налаштовані одне на одного.
У найбільш ранньому спогаді про маму я пригадую себе в ліжку під її боком. Поруч із нею було тепло й затишно, але нічого не видно окрім її силуету. Іноді здавалося, що навіть не було чим дихати. І лише коли вона вставала з ліжка, перед моїми очима поставала панорама кімнати, у якій ми жили. Так я отримував можливість вивчати предмети, що відкривалися для споглядання поза мамою.
Мої батьки перші роки подружнього життя були змушені жити в однокімнатній «хрущовці», де їх прихистила моя бабуся. Зрозуміло, що місця для окремого дитячого ліжка не було, і матері доводилося спати скраю, а мене класти під стіною, щоб убезпечити від падіння. Така поведінка матері може та обов’язково буде проявлятися і в інших ситуаціях. На відміну від тварин, перший рік свого життя людське дитинча майже цілком безпорадне. Людські матері мусять додатково виношувати своїх дітей на власних руках іще довгий час після їх народження. Така наша людська природа: спочатку в мами під серцем, потім у мами на руках, відтак біля маминого подолу.
Річ у тому, що людську дитину треба не лише народити, а й додатково виношувати, аж поки вона не зможе біль-менш самостійно пересуватися, а головне, впевниться, що їй безпечно в цьому великому світі.
Важливий як повний строк виношування в материнській утробі, скорочення якого може обернутися великими проблемами для здоров’я малюка, так і період ручного додаткового виношування. Його не можна оминути без утрат для повноцінного розвитку дитини.
У дворічному віці такі діти, якщо порівнювати з однолітками, яких дуже швидко відучили від рук, стають більш самостійними, активними й автономними. Важливо цю самостійність підтримати, а не обмежити, залишаючи дитину біля маминої пелени більше, ніж це потрібно.
Період біля маминого подолу триває років до трьох. Таким подолом може бути й батькова штанина. Мені здається, для кожного чоловіка це дуже зворушливе й особливе відчуття, коли дитина обіймає своїми маленькими ручками вашу ногу, тримаючись за неї, як за надійний якір серед бурхливого океану невідомих людей.
Важливо, щоб малюк, який ще погано орієнтується в просторі, мав надійну опору у вигляді рідного дорослого, що допоможе йому безпечно пересуватися.
Перші три роки критичні для розвитку надійної близькості між дитиною та її батьками. Саме така близькість, не зраджена відкиданням фізичних потреб у сні, їжі, комфортних сухих підгузках, а головне, доповнена теплотою батьківських рук, стане надійним підґрунтям упевненості в тому, що дитина прийнята й захищена на все її подальше життя. Саме завдяки такій близькості батьки можуть виховувати й дисциплінувати дітей. Є лише одна причина, чому наші діти бажають бути слухняними, — це довіра до своїх батьків. Ні страх, ні нотації, ні логічні доводи, лише впевненість у батьківській любові. І саме мама є першою людиною в житті кожного, хто таку впевненість має зростити.
Автор: Сергій Цвєтков, з книжки «БУБАЯК. Книжка для батька», Київ, 2023 р.