Як допомогти дітям пережити розлуку з близькою людиною – пояснюють дитячі психологи Катерина Гольцберг та Анна Покровська.
Через повномасштабну війну за кордон виїхало понад пів мільйона українських дітей. Здебільшого їх супроводжують жінки, адже чоловіки є військовозобов’язаними. Утім, є випадки, коли жінка перебуває на фронті, а чоловік з дітьми, або ж обидвоє батьків на війні, поки малеча живе з іншими родичами.
Якщо тато (або мама) у відносній безпеці
Якщо дитина за кордоном, а хтось із батьків в Україні і має можливість спілкуватись – насамперед потрібно забезпечити постійне спілкування і робити його неформальним.
Говорити на складні теми, про почуття, про речі, які захоплюють, а не просто "як справи, що ти робиш", радить Катерина Гольцберг.
Дитячий психолог Ана покровська додає, -
"Коли ми спілкуємося про почуття, нам може бути щемно, але це робить нас близькими. Ми ж хочемо, щоб діти росли в любові, знали, що таке прив’язаність", – додає психологиня.
Якщо спілкування буде формальним, рідні люди можуть віддалитись. А детальні і глибокі розмови допоможуть зберегти теплий контакт.
"Підліткам в цьому плані легше тримати звʼязок, бо є телефон, інтернет, кожного дня можна зідзвонюватися.
Можна робити одні ритуали разом – читати якусь книгу або разом дивитися фільм онлайн, і потім обговорювати кожну главу по відеозвʼязку".
Під час розлуки дитина також повинна мати простір для вираження емоцій. Можуть бути істерики "де тато? я поїду до тата".
Катерина Гольцберг каже, -
"Пояснюємо, що є такі обставини і це неможливо. Говоримо, що я зараз за тебе відповідаю, піклуюся. У нас є небезпека, і я хочу тебе захистити, тому поки що ми тут.
Дітям легше переживати події, якщо вони знають якійсь кінцевий термін. Ми точно його не знаємо, тому це важко сказати. Але ми можемо говорити "давай декілька місяців чи пів року ми це питання не піднімаємо". Або "до початку школи ми тут, а першого вересня можемо приїхати в Україну".
Якщо обставини змінюються і повернення відкладається – треба знову це проговорити.
Головне – не озвучувати дитині нереалістичні плани.
Психолог додає, -
"Коли ми говоримо, що війна закінчиться через день, завтра – це дуже погано, дитина живе як на голках, на валізах. Їх треба розпакувати і жити в умовах, які реальні".
В умовах війни і вимушеного переміщення дитина має долати додаткові важкі умови. Це нормально, якщо вона вже не може вчитися так само добре, як раніше, не така активна. Важливо давати дитині мотивацію, але не вимагати забагато, додає Анна Покровська.
Щоб відволіктись від думок про розлуку, дитині варто забезпечити цікаві заняття, хобі, розваги. Можна займатися тим, що дитина любила робити разом з татом, який не поруч – якщо мама в ресурсі, додає Катерина Гольцберг.
Дивіться також: План зближення з дружиною та дітьми
Якщо хтось із батьків на фронті
Якщо хтось із батьків на фронті і не має можливості весь час спілкуватися – бажано надсилати хоча б якісь теплі СМС-ки ("Пам’ятаєш, як ми рибалили? Ми обов’язково підемо на той ставок").
Важливо, щоб була надія на майбутнє і приємні спогади про минуле.
Тут також буде актуальною ідея зі щоденником – можна записати усе, що дитина хоче розповісти рідній людині після повернення з війни. У ситуації, коли хтось із батьків у небезпеці, дитині ще важче, ніж коли це просто розлука через переїзд. Дитина може боятися, що тато загине, бачити тривожні новини в інтернеті і відчувати страх.
Катерина каже, -
"Ми не можемо гарантувати дитині, що все 100% буде добре. Але ми говоримо, що ми в це віримо і тато теж робить все для цього. Він намагається бути сильним, пильним.
Сталих виразів "усе буде добре, не переживай" не треба казати. Це більше дратує людину, ніж заспокоює. Треба бути чесними з дітьми, вони це цінують".
В умовах розлуки з батьком-військовим діти відчувають тривогу, страх, іноді завчасно починають переживати втрату, додає Анна Покровська.
Існує міф, що якщо готуватись до найгіршого – біль буде легше пережити, і це спрацює як "щеплення". Але психологи наголошують, що ця стратегія не працює. Важливо давати надію на краще – хоч ми й розуміємо, що людина на війні може бути поранена або загинути.
Катерина Гольцберг каже, -
"Ми маємо це розуміти, але дитину до цього готувати не потрібно, інакше вона буде в тривозі весь час.
У невротичних мам є така проблема – показати найгірший варіант. Але зустрічати проблеми треба у міру їхнього надходження.
Ми перестаємо жити, коли очікуємо на щось погане. Найкраща стратегія – я не буду думати про це сьогодні, я подумаю про це тоді, якщо дійсно станеться щось погане".
Якщо дитина просто розмірковує про різні ситуації та спокійно переносить, її не потрібно спеціально відволікати. Екзистенційні думки про життя та смерть – це важлива частина зростання людини.
Якщо ж у дитини вже є румінації (нав’язливі думки), порушення сну чи харчової поведінки, дитина стала мовчазна, заціпеніла – потрібно звернутись до психолога.
Анна Покровська додає, -
"І дуже важливо мріяти. Казати, що війна обов’язково скінчиться, буде перемога і ми знову повернемося додому".
Джерело: Українська правда