Виклики та завдання батька

Інтерв’ю з виконавчим директором Міжнародного центру батьківства Сергієм Цвєтковим на Радіо-М. Розмову провів Ігор Середа в своїй авторській програмі “Вівторок Середи”.


Я нещодавно десь прочитав, що в середньому батько проводить зі своїми дітьми 15 хвилин на день. Я розумію, що це небагато. Я хочу щоб ми сьогодні розібрали на скільки важливим є вплив батька і що робити, коли цьому питанню приділяється не достатньо уваги?


Щодо 15 хвилин в день, це залежить й від віку батька. Бо молодші чоловіки більш сфокусовані на тому, щоб взаємодіяти з дітьми порівняно з чоловіками старшого покоління. Але все одно, за даними дослідження проведеного в Україні, мати опікується дитиною 49 годин на тиждень порівняно з батьком, який приділяє дитині 22 години на тиждень. Така різниця обумовлена тим, що саме мати більше приділяє уваги дитині, коли та хворіє або коли опікується питаннями побутового характеру, а батько обмежується переважно питаннями виховання та розваг з дитиною.

Але молодші чоловіки, вже більше переймаються питаннями планування вагітності, бажають брати участь у партнерських пологах і заохочені більше з дітьми не лише грати але й підгузки міняти, брати відпустку по догляду за дитиною.


А якщо батько багато працює, приходить до дому втомлений й каже дайте мені відпочити, мені не до ігор. Що робити в такій ситуації?


Це один з найбільших викликів, саме з погляду чоловіка, як поєднати свої професійне життя з сімейним життям і батьківством? По-перше, це залежить від сім’ї, як вона вирішує це питання. Бо можуть бути такі ситуації де саме чоловік має можливість заробляти ті гроші яких потребує родина. Це один момент. Інший момент, коли обоє начебто однаково працюють, але чомусь саме на дружині залишається, умовно, друга зміна по догляду за дитиною.

По-друге, це залежить від усвідомлення чоловіком важливості такої сторони свого життя, як батьківство. На головній сторінці сайту нашої організації міститься такий вислів: “Батьківство - це не збіг обставин, а місія життя.” Якщо чоловік ставиться до батьківства, як до свого життєвого завдання, до того, що він виконує як місію, це й буде впливати на те скільки уваги він йому приділятиме. Якщо чоловік буде ставитись до батьківства, як до випадку, який трапився і тепер він змушений з цим щось робити, тягнути якось цю лямку, то відповідно це вплине і на його ставлення і на його розклад. Бо якщо це місія життя, тоді чоловік буде шукати можливостей, якось переформатувати роботу, може знайти іншу роботу, він буде про це думати принаймні.

Таке ставлення можна проілюструвати й на прикладі чоловіків, які взяли до рук зброю під час російсько-української війни. Багато з них кажуть, що їх мотивує до того необхідність захистити свою сім’ю й своїх дітей. Це важлива складова ідентичності чоловіка. Він розуміє, що його мужність це не просто про те, що він не виявився боягузом, а про те, що на нього покладена певна відповідальність, яка його мотивує робити певні кроки й робити певний вибір в своєму житті.


Так, це абсолютно справедливо. Ми розуміємо, що багато чоловіків сьогодні захищають своїх дітей, своїх дружин, свої сім’ї й не тільки, зі зброєю в руках.

Якщо батьківство це не випадковість, а місія життя, як може вплинути на дитину відсутність у батька саме такого розуміння своєї ролі?


По-перше, це вплине на дружину, яка розуміє, що батьківство не є пріоритетом для її чоловіка. По-друге, це вплине на відчуття дитиною своєї важливості і цінності для батька.

Взаємини дитини з батьком мають більше умовностей ніж взаємини з мамою. Дитина має отримати подвійне запевнення: від мами про те, ким батько є для дитини, а від батька про те, ким дитина є для нього. А така непевна позиція провокує хитке ставлення мами дитини до чоловіка, як до батька, що дитина так чи інакше буде вловлювати, навіть якщо це не промовляється вголос. І якщо чоловік неуважний, щоб запевнити дитину в її цінності через те, що інші справи займають його увагу, дитина відчуватиме так само брак запевнення і з боку батька. Це потім проявиться у дитині в якійсь невпевненості, ускладнить становлення її самостійності. Буде ускладнювати її життя через те, що вона не буде відчувати себе більш спроможною для подолання викликів з якими всі діти стикаються: чи-то пошук друзів, чи необхідність ставити перед собою цілі й досягати їх, протистояти тиску з боку однолітків, коли вони підважують твою спроможність і таке інше. Може це її і не зламає, але точно ускладнить їй життя.


А що робити дітям, які виховуються без батька в сім’ї?

З боку дружини буде мудро не нарікати на батька, а залишити в дитині уявлення про те, що батько важливий, чудово, що він був в житті дитини, зауважити на якихось позитивних якостях від батька, які мама бачить в дитині.


Навіть попри те, що це може бути складно?


Так, бувають різні ситуації. Жінка могла бути ображеною колишнім чоловіком. Якщо мама переймається добробутом своєї дитини, вона поставиться до пам’яті про батька, як до можливості для зміцнення психологічної стійкості дитини. Так чи інакше, навіть якщо не дуже усвідомлено, дитина розуміє, що у неї є чи був батько. Якщо вона чує, що він людина погана, або взагалі якийсь дивний, а бути дитиною дивного чи поганого, це розуміти що й ти не зовсім такий, яким би мав бути.

І ще важливо, обов’язково в житті дитини настане той момент, коли вона замислиться про те, хто є той чоловік вік котрого вона прийшла в це життя? Чи як у всіх у мене є тато, чи у мене немає тата, як у чебурашки, якого знайшли в ящику з під апельсинів, і невідомо, звідки я взявся? Важливо щоб дитина знала, що у неї є батько, знала його ім’я та ким він є. Що він причетний до появи тебе в цей світ, у тебе є такі риси та якості, які притаманні йому. Дитині, насправді, часто достатньо просто знати, що він є, цей батько. Це мінімум, якого потребує дитина.


А що робити чоловіку, який виховувався без прикладу батька, коли він створює власну сім’ю і стає сам батьком?


Важливо, якщо є якась образа на батька, розібратись з цим. Примиритись з цим. Докласти зусилля, щоб відтворити для себе максимально об’єктивну картину того, чому так сталось, або могло статись. І як мені до цього ставитись далі. Примирення, це поділ відповідальності за ситуацію, яка склалась. Це не означає, що треба на себе брати відповідальність за те, що тато пішов. Дитина ніколи в цьому не винна. Питання не про це, а про те, щоб взяти з цього певний урок, щоб усвідомити, що тепер ти переймаєш естафету, як батько, особливо, коли це стосується чоловіка. Бо саме для чоловіків втрата батька частіше виявляються більш травматичним досвідом, що стосується становлення їхньої мужності.

Поставитись до пам’яті про батька, як до спадку, який треба обрахувати, щоб усвідомити, що є на твоєму балансі й подумати, яким чином ти можеш це обернути в позитив у своєму подальшому житті.

З боку жінки, коли дитина виховується без батька, варто залучати до виховання чоловіків з числа родичів, наприклад дідуся, або дядю. Знаходити спільноти де дитина може спостерігати за чоловіками, як вони поводять себе зі своїми дітьми, як виявляють ніжність, турботу.

Для молодих чоловіків, які планують стати батьком, але самі зростали без тата, важливо мати коло підтримки з числа чоловіків, в яких вони бачать для себе добрий приклад батька.


Можливо ви надаєте ресурси, які допомагають молодим татам України ставати добрим батьком?


У нашої організації є курс “Основи батьківства”, який чоловік може пройти самостійно, але краще в групі з іншими чоловіками, який допомагає крок за кроком проаналізувати свій стан, як батька на зараз й побачити які є зони розвитку, покращення, підсилення своїх якостей та вмінь, як батька на майбутнє.

До того ж, нещодавно вийшла книжка для батька під назвою “БУБАЯК”, мого авторства. Це така кишенькова книжка в якій я стисло викладаю всі основні моменти, поради на підставі міжнародних, вітчизняних досліджень та двадцятирічного досвіду роботи Міжнародного центру батьківства в Україні для чоловіків, які шукають актуальні відповіді на питання: “БУти БАтьком, ЯК?”


Які ви бачите сьогодні виклики в питанні батьківства? І як з цими викликами можна впоратись?


Сьогодні найбільший виклик це війна. Ми знаємо, що зараз за межами України проживає 1 млн. 300 тисяч українських дітей. Це велика цифра зважаючи на те, що до 2014 року вважалось, що в Україні проживає 7,5 млн. дітей. Більшість цих дітей виїхали без батька, роз’єднані родини. Без наявності державної політики в цьому питанні не обійтись. Україна має думати про те, яким чином заохочувати жінок з дітьми повертатись в країну, щоб сім’ї возз'єднувались тут.

Ще і до широкомасштабного вторгнення в Україні вже була така проблема, як велика кількість реструктурованих сімей, де діти виховуються вітчимом. Якщо в Європі кожна четверта родина була в такому стані, то в Україні кожна третя. Зараз мабуть побільшає таких родин, в тому числі може побільшати сімей де діти будуть виховуватись без батька. До великого вторгнення кількість сімей де дитина виховувалась без чоловіка, складала 15%.

Якщо перше, зараз, це державна політика. То друге, це чоловічі спільноти. І наша діяльність вона зосереджена на тому, щоб заохочувати чоловіків об’єднуватись навколо викликів і питань батьківства.

І якщо ми кажемо про те, що буде збільшуватись кількість родин де діти будуть виховуватись вітчимом, то одна з порад не поспішати з вітчима робити тата. Давати час дитині звикнути до “нового тата” й давати час чоловіку звикнути до дитини. Чим дитина старша тим більше такого часу може знадобитись. Тут потрібна мудрість в очікуваннях, для жінки, і для розуміння ситуації, для чоловіка. В такій родині, біологічний батько дитини не має бути фігурою замовчування, тим, кого оминають в розмовах. Він має бути присутнім на запит дитини, з ним не слід конкурувати вітчиму і його не слід зневажати жінці.


Як попередити елемент розлучення?


Правильна відповідь — готуватись. Не нехтувати програмами з підготовки до подружнього життя, які зараз доступні в церквах та РАЦСах. Бо варто проговорювати заздалегідь всі ті питання, які потім, якщо вони замовчувались, дадуть про себе знати у несподіваний момент й можуть закінчитись такою трагедією, як розлучення. Варто бути чесними від початку про всі свої почуття, думки, цінності, цікавості, згоди й незгоди. Чесність та підготовка. Це те що треба.


Для Сергія Цвєткова, що таке батьківство? Батьківство, це...


Це — шлях, який я проходжу з різним успіхом, але це шлях на якому я здобуваю, як своїх дітей так здобуваю і самого себе, як чоловік, як людина.



Повну версію інтерв'ю дивіться на YouTube:

Залиште перший коментар