Традиційно роль батька вважалася другорядною порівняно з материнською привʼязаністю, проте нині визнається, що останній відіграє унікальну функцію у формуванні адаптаційних механізмів та здатності до подолання труднощів. Вплив батька на розвиток резильєнтності та стресостійкості у дитини є багатогранним і може відрізнятися залежно від статі дитини. Він, як значущий дорослий, формує емоційний та соціальний фундамент, який забезпечує здатність долати життєві труднощі, адаптуватися до змін і зберігати психічне благополуччя. Його вплив відображається на формуванні специфічних моделей поведінки та установок, які сприяють розвитку стресостійкості як у дівчаток, так і у хлопчиків, але з певними особливостями (Берегова Н., 2020).
На відміну від традиційних підходів, що фокусувалися на подоланні травм чи відновленні після стресу, резильєнтність підкреслює можливість особистісного зростання та зміцнення психічної стійкості.
Вплив батька на дівчаток
Як показують дослідження, батько відіграє важливу роль у розвитку впевненості та самооцінки дівчинки. Отримані дані свідчать, що дівчатка, які отримують позитивну увагу та підтримку від батька, частіше демонструють високу самооцінку та більшу емоційну стійкість (Lamb, 2010). Цей тип підтримки допомагає дівчаткам розвивати позитивне ставлення до себе та до своїх можливостей, що знижує ризик розвитку тривожності та сприяє більш ефективному подоланню стресових ситуацій. Батьківська підтримка сприяє розвитку в дівчаток таких навичок, як самоконтроль, емоційна регуляція та здатність до рефлексії. Особливо важливим є створення атмосфери довіри та безпеки, що дає змогу дівчинці відкрито ділитися своїми переживаннями. Батьківська чутливість і здатність слухати допомагають їй засвоїти стратегії емоційної регуляції та вчать підходити до проблем конструктивно, а не уникати їх. Резильєнтність у дівчаток формується завдяки моделям здорових стосунків, які батько демонструє у своїй взаємодії з ними та іншими людьми. Дослідження показують, що батьки, які проявляють повагу, підтримують інтереси дитини та заохочують самостійність, допомагають дівчаткам зростати емоційно стабільними та впевненими у своїх силах (Pleck, 2010). Це дозволяє їм створювати здорові відносини в дорослому житті та краще витримувати соціальні труднощі. Дівчатка, які мають сильний зв’язок із батьком, частіше проявляють резильєнтність у соціальних і професійних взаємодіях. Їхня впевненість у собі та здатність довіряти у складних ситуаціях зміцнюється завдяки позитивному батьківському впливу. Такий тип підтримки допомагає дівчаткам успішно вирішувати конфлікти, що підвищує їхню соціальну компетентність і загальний рівень.
Вплив батька на хлопчиків
Для хлопчиків батько часто виступає як рольова модель мужності, наполегливості та впевненості. Батьківська підтримка сприяє розвитку у хлопчиків здатності контролювати свої емоції, зокрема такі реакції, як гнів і тривожність. Батько, який моделює здорові форми поведінки у відповідь на стрес, допомагає хлопчикам розвивати навички ефективного подолання складних ситуацій та здатність самостійно вирішувати проблеми (Marsiglioetal., 2000). Батьківський вплив часто сприяє формуванню у хлопчиків готовності ризикувати та долати перешкоди, що, своєю чергою, розвиває стресостійкість. Участь батька в активній та структурованій взаємодії (наприклад, через спортивні або навчальні заняття) допомагає хлопчикам навчитись зберігати концентрацію та спокій у напружених ситуаціях. Батьківська участь також допомагає їм розвинути здатність до співпраці та роботи в команді, що є важливим елементом резильєнтності. Хлопчики, які мають позитивний батьківський вплив, частіше здатні спокійно сприймати труднощі, визнавати свої помилки та шукати допомогу у складних ситуаціях, що підвищує їхню здатність до швидкого відновлення після невдач (Cabreraetal., 2014). Дослідження підкреслюють, що батько також сприяє розвитку у хлопчиків емоційного інтелекту – здатності розуміти та виражати свої почуття, а також визнавати емоції інших. Це має велике значення для стресостійкості, оскільки вчить юних чоловіків конструктивно висловлювати свої почуття і ефективно справлятися з емоційними переживаннями.
Хоча батьківська підтримка сприяє розвитку стресостійкості та резильєнтності як у дівчаток, так і у хлопчиків, її методи та форми можуть відрізнятися. Батьки можуть мати схильність заохочувати дівчаток до рефлексії та висловлення емоцій, що сприяє розвитку емоційної стійкості через здатність до аналізу своїх переживань. Для хлопчиків батьки часто використовують підхід, орієнтований на досягнення та прийняття ризиків, що сприяє формуванню в них почуття компетентності та впевненості у власних силах. Загалом, батько відіграє важливу роль у формуванні стресостійкості та резильєнтності у дівчаток та хлопчиків. Залежно від статі дитини, батьківський вплив сприяє розвитку специфічних навичок і моделей поведінки, які допомагають дітям витримувати життєві виклики, адаптуватися до змін і зберігати психологічне благополуччя. Взаємодія з батьком формує впевненість, соціальну компетентність та готовність до подолання труднощів, що є ключовими елементами резильєнтності у дорослому житті (Лемко Г. І., 2022).
Стратегії батьківського впливу на формування резильєнтності дитини
Сучасна психологія виділяє низку індивідуально типологічних особливостей особистості, які сприяють розвитку стресостійкості та резильєнтності. З одного боку, потенціал психологічної стійкості має вродженні особливості та з іншого, він не є сталим й може розвиватись завдяки позитивному впливу з боку значимих дорослих в житті дитини. Тож батькові слід звернути увагу на якості, які слід плекати й підтримувати в дитині:
Оптимізм
Дослідники стверджують що оптимізм є однією з ключових рис особистості, що сприяє розвитку резильєнтності в умовах соціальної невизначеності.
Завдяки здатності сприймати виклики позитивно й очікувати сприятливі результати, оптимісти можуть зберігати емоційну рівновагу та впевненість, навіть коли зовнішні умови є непередбачуваними. Це налаштування допомагає їм легше адаптуватися до змін та швидше відновлюватися після стресових ситуацій.
Крім того, оптимізм сприяє підтримці соціальних звʼязків і створенню мережі підтримки, що є важливими ресурсами для резильєнтності. Особистості з оптимістичним мисленням зазвичай легше знаходять соціальну підтримку, оскільки частіше прагнуть до відкритої комунікації, взаємодії та обміну досвідом. Соціальна підтримка забезпечує додатковий ресурс для відновлення після труднощів і допомагає відчувати емоційну стабільність навіть за умов соціальної невизначеності (Цюпак А.А., 2021).
Гнучке мислення
Когнітивні функції, такі як увага, пам'ять, мислення та прийняття рішень, визначають здатність особистості обробляти інформацію і формувати стратегії для подолання стресових ситуацій. Це стосується і гнучкості мислення, яке дозволяє швидко змінювати свої стратегії та плани в залежності від ситуації. Це важлива особливість, оскільки стійкість до стресу часто потребує здатності адаптуватися до нових умов і приймати нестандартні рішення. Особистості з гнучким мисленням схильні до креативного підходу до проблем, що є значною перевагою у подоланні життєвих викликів та сприяє формуванню резильєнтності (Панасенко Е., 2022).
Толерантність до невизначеності
Доведено, що особистості, котрі мають високий ступінь толерантності до невизначеності, спроможні зберігати рівновагу, коли ситуація не має чітких обрисів або немає можливості прогнозувати події (Кудінова М.С., 2014). Ці особистості не бояться експериментувати і готові діяти в умовах браку інформації. Це важлива якість для розвитку резильєнтності, оскільки соціальна невизначеність часто ставить перед особистістю нові й непередбачувані завдання.
Сумлінність та відповідальність
Особистості, яким притаманна сумлінність, мають високу організованість і наполегливість, зазвичай легше мобілізують свої ресурси у складних ситуаціях. Вони часто відзначаються високим рівнем відповідальності і здатністю до планування, що допомагає їм підтримувати внутрішній порядок навіть в умовах стресу.
Відповідальні особистості вважають, що їхній життєвий успіх і невдачі залежать від їхніх власних дій. Це сприяє розвитку самовпевненості та рішучості у подоланні труднощів. Така віра допомагає уникати почуття безпорадності, адже відповідальна особистість, навіть стикаючись із проблемами, не звинувачує у них зовнішні обставини, а намагається знайти власні ресурси для вирішення ситуації. Безвідповідальні особистості більше покладаються на зовнішні обставини. Вони частіше відчувають безпорадність, що ускладнює розвиток стресостійкості та резильєнтності. Однак слід пам’ятати, що у деяких випадках зняття з себе відповідальності має адаптивну функцію, оскільки в такий спосіб людині легше приймати ситуації, які не залежать від її дій (Олефір В. О., 2011).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стати батьком, що прищеплює своїм дітям «внутрішній локус контролю»
Віра у власні можливості
Віра у власні можливості є надзвичайно важливою у розвитку резильєнтності особистості в умовах соціальної невизначеності: особистості з високою самоефективністю вважають, що здатні впоратися з будь-якими труднощами, що стає джерелом внутрішньої сили та впевненості. Високий рівень самоефективності сприяє готовності до дій у стресових ситуаціях і знижує ймовірність уникнення проблем. Самоефективність підвищує здатність до саморегуляції і дозволяє зберігати спокій та об’єктивність у кризових обставинах та умовах невизначеності.
Емоційний інтелект
Останні дослідження у сучасній психології показали, що саме високий рівень емоційного інтелекту (Лящ О. П., 2023), як і життєві цінності та смисли, відіграють вирішальну роль у формуванні резильєнтності, особливо в умовах соціальної невизначеності, коли здатність до саморегуляції та адаптивності стає ключовою для успішного функціонування. Емоційний інтелект охоплює навички розпізнавання та управління власними емоціями, розуміння емоцій інших людей, а також використання цієї інформації для прийняття зважених рішень (Д. Гоулман, 2019). Високий рівень емоційного інтелекту безпосередньо впливає на здатність до ефективного подолання стресових ситуацій та сприяє підтриманню емоційної рівноваги. Такі особистості зазвичай демонструють більшу здатність до ефективного управління стресовими ситуаціями. Одна з ключових навичок особистостей з високим рівнем емоційного інтелекту – це усвідомлення власних емоцій, яке дозволяє зрозуміти власну реакцію на стрес і вчасно помітити ознаки внутрішнього напруження. Завдяки цьому людина може використовувати адаптивні стратегії подолання стресу, наприклад, застосовувати техніки релаксації, рефлексії чи когнітивного переосмислення. Більше того, здатність цих особистостей до емоційної саморегуляції допомагає уникати імпульсивних реакцій та підтримувати спокій в умовах невизначеності, що суттєво знижує рівень стресу (Носенко Е. Л., Аршава І. Ф., Кутовий К. П., 2011). Особистості з високим рівнем емоційного інтелекту можуть контролювати свої емоційні реакції на зовнішні подразники, залишаючись зосередженими та рішучими, що допомагає їм зберігати продуктивність навіть під час кризи. Завдяки здатності до емпатії, а також навичкам розуміння та інтерпретації емоційних сигналів, вони можуть знаходити конструктивні способи вирішення проблем, особливо в соціально напружених або конфліктних ситуаціях. Високий рівень емоційного інтелекту також дає змогу ефективно спілкуватися з іншими, розуміти потреби і мотиви інших, що сприяє знаходженню компромісів та уникненню конфліктів. Уміння розпізнавати емоційний стан оточуючих дозволяє не лише знаходити спільну мову, а й враховувати соціальний контекст при прийнятті рішень.
Емоційний інтелект не лише сприяє розвитку резильєнтності, але й допомагає особистості знаходити нові сенси та життєві орієнтири. Він забезпечує гнучкість, здатність до глибокої саморефлексії та емпатії, що робить особистість більш здатною до осмисленого реагування на невизначеність, а також дозволяє перетворювати виклики у можливості для особистісного зростання та зміцнення внутрішньої цілісності.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стати батьком, що тренує емоційний інтелект дитини
Сімейні цінності
Повноцінна сім’я, в якій сформовані чіткі цінності, відіграє фундаментальну роль у розвитку стресостійкості та резильєнтності особистості. Дослідження в галузі психології свідчать, що сімейна система є важливим джерелом емоційної підтримки, захисту та моделювання поведінкових патернів, що закладають основи для подолання труднощів і відновлення після стресу (Walsh, 2003). Сімейні цінності визначають не лише емоційну атмосферу, але й способи реагування на життєві виклики, а також забезпечують ресурси, необхідні для розвитку резильєнтності. Сім’я забезпечує базове відчуття безпеки та підтримки, що є фундаментом для стресостійкості. Діти, які ростуть у стабільній сімейній обстановці з міцними сімейними цінностями, відчувають себе захищеними від зовнішніх загроз і мають меншу схильність до тривожних реакцій на стресові події (Masten, 2001). Вони часто мають розвинуті навички подолання стресових ситуацій і, натрапляючи на труднощі, шукають підтримки у батьків або інших членів сім’ї, що дозволяє їм краще справлятися з емоційними навантаженнями.
Цінності, закладені в сім’ї, створюють етичну та психологічну основу, яка допомагає особистості адаптуватися до змін та відновлюватися після стресових подій. Наприклад, такі цінності, як повага, чесність, відповідальність і взаємодопомога, сприяють формуванню здорових соціальних взаємин та емоційної стабільності. Діти, які виростають у сім’ях з чіткими ціннісними орієнтирами, мають більш стійкі етичні переконання і менш схильні піддаватися впливу зовнішніх негативних факторів (Werner&Smith, 2001).
Сімейна система з вираженими цінностями сприяє розвитку саморегуляції та соціальної компетентності, що є ключовими для резильєнтності та стресостійкості. Завдяки сімейним цінностям діти вчаться контролювати свої емоції, висловлювати їх конструктивно та враховувати почуття інших. В умовах, де батьки підтримують діалог, слухають дитину і демонструють приклади поведінки, базованої на взаємній повазі, діти розвивають здатність до емпатії, терпимості й ефективного вирішення конфліктів (Patterson, 2002). Відносини між членами сім’ї, засновані на довірі та повазі, демонструють дітям важливість підтримки і розуміння у складні моменти. Спостерігаючи, як батьки справляються з власними викликами та зберігають стійкість у стресових ситуаціях, діти засвоюють ефективні стратегії адаптації. Це дозволяє їм у подальшому житті звертатися до цих стратегій, підвищуючи рівень стресостійкості та здатність до відновлення після випробувань (Rutter, 1987). Сім’я, що функціонує на основі спільних цінностей, допомагає дитині формувати почуття довіри до світу і впевненість у собі. Це почуття стає важливим ресурсом для резильєнтності, адже дозволяє зберігати спокій у складних ситуаціях та знаходити сили для подолання труднощів. Підтримка, яка надається родиною у моменти криз, допомагає особистості зміцнити віру у власні сили, підвищуючи рівень самовпевненості й самоповаги, які є необхідними для подолання труднощів (Garmezy, 1991).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Роль батька у формуванні сімейних цінностей дитини
Таким чином, повноцінна сім’я зі сформованими цінностями є основою для розвитку стресостійкості та резильєнтності особистості. Цінності, що передаються через сімейні взаємини, сприяють формуванню стійкості до стресу, розвитку навичок саморегуляції та впевненості у собі. Сім’я забезпечує необхідну підтримку, безпеку і моделює конструктивні способи реагування на труднощі, що у сукупності зміцнює стресостійкість та резильєнтність, забезпечуючи здатність до відновлення після випробувань у подальшому житті.
Сенс життя
Наукові дослідження та концептуальні моделі резильєнтності показують, що чітке усвідомлення сенсу життя значно підвищує здатність особистості до подолання труднощів. Віктор Франкл, який глибоко дослідив дане питання, стверджував, що сенс є основоположною умовою для виживання в умовах надзвичайного стресу. Згідно позиції дослідника, особистості, які мають відчуття значущості свого існування, здатні легше адаптуватися до стресових обставин, знаходячи внутрішні ресурси, які допомагають протистояти складнощам. Це підтверджує і сучасна наука: дослідження показують, що усвідомлення сенсу життя корелює з високим рівнем психологічної стійкості, що дозволяє зберігати емоційну рівновагу та ефективно функціонувати навіть у кризових ситуаціях. Ті, хто має чітке уявлення про власний сенс життя, краще справляються зі стресом, оскільки це надає їм психологічну основу для подолання негативних впливів та допомагає швидше повертатися до стабільного стану після емоційних потрясінь. У такої особистості формується внутрішня система, що забезпечує позитивну установку на життя навіть за несприятливих обставин. Отже, сенс життя стає тим, що підтримує людину в боротьбі з невизначеністю, сприяючи розвитку її стресостійкості та резильєнтності.
Особистості, які чітко усвідомлюють свої життєві смисли здатні не лише орієнтуватися у складних ситуаціях, а й вміти переосмислювати їх. В. Франкл акцентував на тому, що сенс життя, який базується на цінностях і цілях, спрямовує особистість на продуктивне сприйняття будь-яких обставин. Люди, які мають чітке розуміння власних життєвих цінностей, здатні трансформувати кризові ситуації в уроки, що сприяють самовдосконаленню. На відміну від осіб, що відчувають розгубленість або втрату орієнтирів, індивіди зі сформованим життєвим сенсом бачать у складних обставинах перспективи для розвитку. Це пов’язано з когнітивною гнучкістю, що дозволяє їм переосмислювати життєві виклики як можливість для росту. Крім того, сенс життя формує у таких особистостей адаптивні механізми, які допомагають їм зберігати внутрішню мотивацію, що слугує основою для руху вперед. Саме цей підхід забезпечує більш ефективне сприйняття труднощів як тимчасових перешкод на шляху до реалізації своїх цілей і розвитку особистісного потенціалу.
Також сенс життя для цих особистостей виступає свого роду «внутрішнім компасом», що спрямовує їхні дії та рішення. За Франклом, сенс життя – не лише ціль, до якої людина прагне, а й внутрішня система орієнтирів, яка дає змогу знаходити правильні відповіді на екзистенційні питання та приймати обґрунтовані рішення. Коли особистість має чітке уявлення про власні цінності і цілі, вона здатна більш свідомо керувати своїм життям, уникати зайвих конфліктів і кризових ситуацій. Внутрішній компас, заснований на сенсі життя, допомагає зберігати цілісність особистості, керуючи її поведінкою відповідно до глибинних переконань. Цей внутрішній компас забезпечує не тільки стійкість до зовнішніх впливів, а й усвідомлення напрямку руху, який відповідає цінностям і сприяє особистісному благополуччю. Люди, у яких сенс життя чітко усвідомлений, здатні зберігати стійкість і впевненість у своїх рішеннях навіть у невизначених обставинах, що суттєво підвищує їхню здатність до резильєнтності та успішного долання стресових ситуацій.
Автор: БАБ’ЯР Олександра, Західноукраїнський національний університет, Тернопіль, 2024 р.