Slide 2
UA
UA

Гра і дошкільне дитинство

За матеріалами статті Федорчук О.І."ВНУТРІСІМЕЙНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ЧИННИК ПРИВЛАСНЕННЯ ДИТИНОЮ ЦІННОСТЕЙ СПІВЖИТТЯ", повна версія за посиланням: http://lib.iitta.gov.ua/717049/1/Стаття_Aktual_probl_psihol_2019_4_15.pdf 

Головним фактором психічного розвитку з перших кроків життя дитини впродовж дошкільного дитинства є спілкування з близькими дорослими. Це процес взаємодії, спрямований на узгодження і об’єднання їх енергій з метою досягнення спільного результату.

Важливість спільної гри з дорослим для дитини старшого дошкільного віку

Важливість спільної гри дитини з батьками

Всім відомо, що дошкільне дитинство – період гри. Батьки ніби і дбають про задоволення дитячої гри: купують іграшки, обладнують місце для гри вдома, задовольняють потребу грати з однолітками тощо. Але, цільові спостереження дають підстави стверджувати, що спільна діяльність дорослих і дітей в родинному колі якщо і має місце, то без розвивально-виховного впливу. Особливо це стосується старших дошкільників, увага яких до особистісного спілкування з дорослими підвищена.

Найкращим способом для створення атмосфери такого виховного спілкування з дитиною дошкільного віку, є - спільна гра. Найголовніше тут те, що мотивація у дитини до спільної з батьками гри найсильніша, а тому і найвища концентрація душевних сил.

Важливість рівноправної взаємодії

Максимальне задоволення базових потреб дитини в захисті та турботі створює передумови, які сприяють формуванню навичок жити серед людей, а відтак і соціально психологічної зрілості. Почуття довіри, яке зароджується з отриманої батьківської любові, стає базовим для формування у дитини ставлення до інших і світу в цілому і до самого себе.

Дорослі, які не готові до рівноправної взаємодії з дитиною, не вміють надавати дитині повну свободу вибору спільної діяльності і підкорятись запропонованому порядку, спричиняють суперечки між собою та дитиною вже при виборі книжечки на вихідні дні з організованої в дитячому садку бібліотеки, вдома не знаходять спільної мови при вирішенні питання щодо змісту спільної гри чи іншої спільної діяльності. Такі дорослі зізнаються, що досить часто спільні справи з дитиною не є радісними для дитини, а відтак і для батьків.

А тато де?

За результатами спостережень стабільна більшість сімей дотримуються традиційної схеми: батько – фінансовий утримувач сім’ї; мама – навантажена основними сімейними обов’язками і виховною функцією. З дитячим садком дорослі намагаються налагодити тісні взаємини, все більше підтримують вихователя, стимулюючи дитину до активності, самостійності, порядності. А от спілкування з дитиною щодо її потреб, інтересів, бажань, переживань, очікувань тощо – з ініціативи дорослих майже не відбувається. Винятком слугують ситуації так званого конфліктного характеру, коли дитина вередує, виявляє впертість, ображається, вимагає певних дій тощо.

Висновок

Спілкування є умовою розвитку дитини, могутнім фактором перетворення безпомічного малюка на особистість. Це обумовлено тим, що специфічні види психічної і практичної діяльності формуються у дитини після народження. Вони ніяк біологічно не фіксовані, не передбачені: не розгортаються з віком, а вибудовуються протягом життя і лише за умови засвоєння їх у спілкуванні з живим носієм досвіду людства, з дорослими людьми.

Важливо підкреслити, що саме в сімейному товаристві, а можливо і лише в ньому, дитина вже в дошкільному віці отримує цей безцінний для становлення її як особистості досвід людини як свідомого учасника соціального буття.

План дій для батька

У спільній грі слід дотримуватись трьох основних принципів:

  1. Спільна згода на гру. Кожен має право голосу (вибір гри; вибір ведучого (якщо гра того вимагає) тощо).
  2. Досвід діалогу рівних (дитина і дорослий).Разом з дитиною знаходимо рішення для поведінки у тих чи інших обставинах.
  3. Змістовний процес гри. Даємо повне змістове навантаження (що добре і погане, як чинити можна і як не можна) з чіткими правилами співучасті гравців.

Що не так з офіційним святкуванням Дня батька в Україні?

Що не так з святкуванням Дня батька в Україні?

Не кажи “гоп”...

Після 8 травня 2019 року, відколи з’явилась інформація про підписання Прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом акту про офіційне святкування Дня батька, багато хто заходився вітати один одного з офіційним впровадженням Дня батька в Україні, але — не я. Чому, запитаєте ви? Кому ж як не тобі та Олександру Марченко, першим слід було це зробити? Хіба не ви вже 13-й рік лупаєте цю скалу, заохотивши до цього лупання майже всю Україну? Але є одне але, як каже Майкл Щур. І наше ”але” криється в тому факті, що це вже третій проект Указу і третій Президент на розгляд якого, на нашій пам’яті, такий проект поданий. Тому я і мої колеги з Міжнародного Центру Батьківства не поспішаємо з привітаннями. Не кажемо “гоп”, поки не перескочили.
Наша “вдача” — вибори
Коротенько історія цих проектів наступна: перший проект Указу “Про День батька” був поданий на Віктора Андрійовича, другий на сумнозвісного Віктора Федоровича, і ось тепер третій, на Петра Олексійовича. Як у перших двох випадках, так і в третьому, на заваді підписання Указу “Про День батька” може стати дивна вдача, яка супроводжує цей проект вже 13-й рік, а ім’я цій вдачі — вибори. Бо кожен наступний Президент не поспішає, м’яко кажучи, підписувати будь-що на чому були зазначені ініціали його попередника.

Не вір очам своїм

Але це ще половина історії. Окрім “вдачі” з виборами, у третьому Проекті, на відміну від двох попередніх, є серйозна хиба, яка ставить під сумнів прозорість процедури його затвердження Кабміном. Дивним чином Проект розроблений Мінсоцполітики (ось він на сайті міністерства: https://www.msp.gov.ua/projects/381/), яким пропонується святкувати День батька щороку у третю неділю вересня “перевтілився” на проект з третьою неділею червня. Не вірите? Перейдіть за посиланням яке я вказав вище і переконайтесь на власні очі. Як-то кажуть, “не вір очам своїм”. Але і це не все, у пояснювальній записці, яка була подана на Президента разом з тим Проектом, в пункті “Позиція заінтересованих сторін”, серед інших, зазначено Міжнародний Центр Батьківства, як сторону, що підтримала такий варіант Проекту. І ми там такі не одні. Дивно, але ж ми (і не ми одні) підтримували саме третю неділю вересня!

За рибу гроші

Гаразд, скажете ви, яка вам різниця, третя неділя вересня або третя неділя червня, головне щоб нарешті прийняли, “не мытьём так катаньем”, як кажуть у північного сусіда. І тут ми переходимо до “вишиванки”. А за що ми боремося взагалі? Якщо навіть такі, не обтяжені бюджетними коштами укази, приймаються в пику громадськості (а це, на хвилинку, десятки тисяч українців, які активно підтримали інціативу святкування Дня батька саме на третю неділю вересня: форуми, конференції, круглі столи, підписи під зверненням до Президента) та місцевим органам виконавчої влади, які вже 10-рік святкують цей День у третю неділю вересня, і роблять це не з “бухти барахти”, а дійшовши до такого рішення в результаті широких громадських обговорень і багаторічної практики, та переконалися, що найбільш відповідним для досягнення мети цього свята, в українському контексті, є — саме вересень. Зокрема, такий Указ має сприяти можливістям скоординувати зусилля всіх гілок влади та громадських організацій у сфері популяризації сімейного способу життя, формування відповідального батьківства та материнства.

Чому третя неділя вересня?

Чому вересень? Ось декілька аргументів: 1) у вересні, на відміну від червня, більшість сімей вже зібрані разом після літнього відпочинку; 2) у вересні, на відміну від червня, до заходів з відзначення Дня батька можуть широко долучитись ЗОШ та інші навчальні заклади; 3) у вересні немає такої кількості свят, на відміну від третьої неділі червня, якій передує травнево-червневий святковий марафон, що виснажує ресурси органів місцевого самоврядування і громадських організацій, які працюють з сім'ями та дітьми; 4) відзначення Дня Батька у світі не має однієї дати, кожна країна визначає день його святкування виходячи з власних особливостей і цілей. Так, приміром, відзначення Дня Батька в Німеччині припадає на християнське свято Вознесіння Господнього (травень), Литві на першу неділю червня, Австралії на першу неділю вересня, Естонії, Швеції і Фінляндії на другу неділю листопада, тощо. 5) цей день став вже традиційним для українців, 10-й рік, саме у третю неділю вересня в більшості областей України проходять його святкування, як у великих містах обласного значення, так і містах та селищах районного рівня.
Вигадка епохи фейкових новин
А про “міжнародний день батька” навіть мене і не питайте, бо це вигадка дивної епохи фейкових новин, такого дня не існує. Єдине місце його існування це україномовна сторінка Вікіпедії та аматорські сайти, які скорі на передрук неперевіреної інфи.

Святкуй День Батька!

Тому, в цьому році святкуємо День батька за українською традицієюу третю неділю вересня. А як буде далі, побачимо...

Соціальне благополуччя дитини і взаємини з батьком

Конфлікт з батьком

Ульріке Люкс та Сабіна Уолпер з Німецького Інституту Молоді (DJI) провели дослідження системи сімейних відносин зосередившись на взаєминах батька з дитиною та впливу конфлікту між батьками на емоційну захищеність дитини.

В дослідженні взяли участь 372 тріадні сім’ї (батько, мати і дитина).

Результати дослідження виявили постійний зв’язок конфлікту між батьками і браком емоційної захищеності та соціальною адаптацією дитини.

Конфлікт між батьками призводить до зниження у дитини просоціальної поведінки і підвищення показників дистанціювання від однолітків.

Дослідження виявило, що уникнення однолітків так само спостерігалось, як результат нестабільного емоційного зв’язку дитини з батьком.

Таким чином, стверджують дослідники, для емоційної безпеки дитини та її спроможності до розвитку позитивних взаємин з однолітками, є вкрай важливими стосунки з батьком.

Чому зручні хлопчики стають поганими батьками

Чому зручні хлопчики стають поганами батьками

Який образ у вас виникає при слові батько? А що вам спадає на думку, якщо вас попросити описати образ того, яким повинен бути добрий батько? Чи відрізняється ваш образ "доброго батька" від образу "доброї мами", або вам складно провести таку відмінність?

Припускаю, що більшість з тих, хто був народжений за часів СРСР навряд чи зможуть скласти портрети “доброї мати” і “доброго батька” з притаманними для них відмінностями. І це лише підтверджує наявність дефіциту моделі батька в радянській і пострадянській сім’ї.

Спотворена модель сім’ї

На жаль потрясіння через які пройшла Україна в ХХ столітті (більшовистський заколот, голодомор, війни), знищили мільйони чоловіків фізично і призвели до серйозної деформації інституту батьківства. Особливої шкоди сім'ї завдав тоталітарний режим. Він узурпував роль батька, звівши роль чоловіка як головного агента соціалізації нанівець, зробивши "батьком сім'ї" - державу, створивши збочену модель сім'ї з суворою асексуальною матір'ю-конем, якій потрібні лише робота і діти та слабким, безправним батьком-алкоголіком, який якщо не п'є, воює на черговій війні. В результаті, це призвело до того, що підлітки хотіли бути більш схожими на матір, а не на батька, який був витіснений за межі сімейних відносин.

Як наслідок, хлопчики мали відносно мало можливостей для власне маскулінних проявів, з тієї причини, що дорослі (перш за все жінки) ставилися до таких проявів суперечливо, чоловічі способи реакції на образу або не пропонувалися батьками (а також вихователями в школі) або знецінювалися ними.

Феномен “зручних хлопчиків”

Деякі клінічні дослідження говорять про феномен "зручних хлопчиків":

- вони не порушують дисципліну на уроках, непогано вчаться, дуже старанні, хоча і не виявляють особливої ​​ініціативи.

- вдома вони слухняні, спокійні, з ними легко і просто: на них не треба відволікатися через невчасно виконані доручення і по кілька разів просити про щось.

- у них практично немає друзів, але і битися з ними ніхто не збирається.

 

Однак психотерапевти відзначають в таких дітях пригнічені почуття провини, сорому, страху і ненависті. Вони рідко потрапляють в поле зору шкільного психолога, тому що з ними "все нормально" з жіночої точки зору, яка в основному виражається в опіці і придушенні: не бігай, а то впадеш; вчися добре; будь старанним; не бийся; не відволікайся і т.д.

Вирішення завдання по становленню мужності ускладнюється тим, що практично всі, з ким близько стикається хлопчик (вихователі дитячого садка, лікарі, вчителі), - це жінки. Не дивно, що в результаті хлопчики набагато менше знають про поведінку, відповідну чоловічій статевій ролі, ніж жіночій.

Наслідки відсутності моделі чоловіка

У поєднанні з недоліком рольових моделей, тиск з боку соціуму, який вимагав від хлопчика, щоб той був чоловіком, призводив до того, що хлопчик був змушений будувати свою статеву ідентичність переважно на негативній підставі: не бути схожим на дівчаток, не брати участь в жіночих видах діяльності і т. п. В "буремні 90-ті" таке заперечення вилилося в гіпертрофовані асоціальні форми "мужності" і криміналізацію суспільства.

А коли чоловік з викревленим розумінням мужності одружується і стає батьком, це призводить до ускладнень в стосунках з дружиною і дітьми через брак розуміння своєї ролі в сім'ї. Ситуація ускладнються ще більше, якщо і жінка виросла в сім'ї з викревленою моделлю чоловіка-батька, через що у своїх очікуваннях та вимогах до чоловіка керується так само хибним переконанням про "переферійне" значення чоловіка в житті дітей та вирішенні важливих сімейних питань.

Все вищесказане залишається справедливим для батьків "родом з СРСР", і ще продовжує впливати на молоде покоління чоловіків народжених у вільній демократії, але вихованих в сім'ї та школі з пост-тоталітарною спадщиною і "жіночою освітою" у дитячих садках та загальноосвітній школі.

Але саме вони, сьогоднішні 28-річні чоловіки можуть бути названі новим поколінням батьків, яке здатне переосмислити досвід батьківської сім'ї і виховати своїх дітей в атмосфері позитивного прикладу мужності і жіночності. Моделі, яка дозволить синам будувати свою мужність не на запереченні, а на позитивному прикладі батька, який займає активну позицію в житті сім'ї.

На що треба зважати чоловікам-батькам при вихованні сина

Період соціалізації хлопчиків, коли вони відмежовуються від “жіночого світу” і прагнуть увійти у “світ чоловіків” припадає на 8-12 років. Це той період, коли хлопцю особливо важлива підтримка та визнання його мужності з боку батька.

Освіта. Хлопчик перш за все має має бути самостійним та незалежним у своїх судженнях та рішеннях, а не прогинатись під вимоги колективу. Якщо викладачі в школі намагаються зробити з вашого сина “зручного хлопчика” та привести його у відповідність до “вимог та очікувань колективу”, вам слід відстоювати гідність хлопця, його право на власну думку та спосіб її реалізації.

Вияв агресії. Спонукайте сина до вияву хлопчикової агресії в конструктивний і соціально прийнятний спосіб: спорт, гра, технічне конструювання, хобі, самостійна професійна діяльність. Тобто, надайте можливості і навчайте його відстоювати власну гідність та доводити свою спроможність не за рахунок приниження інших, але в чесній конкурентній боротьбі і в перемозі над самим собою.

Шкідливість спекуляцій з поняттям “гендер” для повноцінного розвитку особистості дитини

Шкідливість спекуляцій з поняттям “гендер” для повноцінного розвитку особистості дитини

Відчуття дитиною свого гендеру - найважливіший аспект формування особистості. Саме через гендер вона починає розуміти, ким вона є по відношенню до інших. Усвідомивши своє місце в рамках природної дихотомії чоловічого і жіночого, вона зможе створити впорядковане уявлення про себе в цьому світі (Tabin, 1985; Tabin & Tabin, 1988).

На прикладі хлопчиків, в структурному співвідношенні, можна сказати, що для автономного “Я” хлопчика маскулінність - це те саме, що сталева балка для будівлі. Бувши чимось більшим, ніж просто “культурним чи-то соціальним конструктом”, стать біологічно обумовлена, і легше всього актуалізується в надійно індивідуалізованому “Я”. Гендерна ідентичність підтримує ідентичність особистості; в свою чергу ідентичність особистості є фундаментом на якому будується стать. Оскільки кожна задача підтримує інші, невдача в одній області загрожує успіху в іншій. (Nicolosi, 2009).

В класичній психоаналітичній теорії З. Фройда особистість формується на основі принципу задоволення та принципу реальності. Принцип задоволення базується на несвідомому прагненні до уникнення незадоволення і отримання задоволення. Принцип реальності забезпечує підпорядкованість отримання задоволення до певних вимог зовнішнього світу та об’єктивної дійсності. Відповідно до цього, для зрілої особистості є властивим підпорядкування принципу реальності в більшій мірі, аніж принципу задоволення. Згідно психоаналітичної позиції генітальний характер – це ідеальний тип особистості, це рівень зрілості. Необхідна якість цього типу – здатність до гетеросексуальної любові без почуття провини або конфліктних переживань (Зіньков, 2013).

Виходячи з вищесказаного, намагання просунути в загальноосвітню школу спекулятивні тлумачення поняття “гендер” (статево-рольова поведінка), які виключають з нього обумовленість біологічною статтю, є вкрай шкідливими для формування дитини, як здорової та зрілої особистості, і мають бути відкинуті.

Здоровий розвиток дитини потребує усвідомлення нею свого гендеру на підставі своєї біологічної статі та виховання здорових рис маскулінності у хлопчиків та фемінності у дівчаток, як майбутніх творців сім’ї, що покликані стати відповідальними батьком і матір’ю.

Ким формується уявлення про усвідомлене батьківство у сучасної української молоді?

Опитування української молоді

Шавровська Н. В. (кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького) та Смалиус Л. Н. (кандидат педагогічних наук, доцент кафедри психології, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького) провели дослідження на визначення ознак готовності до батьківства, результати якого були представлені у 2018 році на Міжнародній багатопрофільній конференції в Польщі.

Що таке «усвідомлене батьківство»?

«Усвідомлене батьківство» дослідники розглядали, як таке, що включає відповідальне ставлення, любов і повагу до дитини як до особистості, повноцінний догляд, вияв турботи про безпеку, психічне і фізичне здоров’я, розуміння потреб дитини, вияв уваги та терпіння.

Приклад батьків є визначальним

85% з опитаних молодих людей (від 14 до 20 років) зазначили, що для них зразком у вихованні дітей є власні батьки, а саме: досвід власних батьків - 49 %, небажання повторювати помилок власних батьків - 36 % опитаних.

Решта 15% відсотків розподілились наступним чином: досвід знайомих людей - 11 %, приклади з літератури та кіно - 4 % опитаних.

Висновки

Автори дослідження стверджують, «що у нинішньому суспільстві склалась ситуація, що молоді люди, досягнувши повноліття не мають повноцінного уявлення про те, як побудувати оптимальні дитячо-батьківські стосунки, як виховати гармонійно розвинену, здорову (у фізіологічному та психологічному сенсі) особистість.»

Такий брак уявлення пропонується компенсувати через запровадження комплексу занять у вигляді навчально-просвітницького курсу для молоді.